Чолом упираючись у безвихідь стіни,
заплутавшись у химерах матерій,
реальність кусаючи за край простині,
шукаєш самотності об`єктивний критерій,
а хочеш відчути у темряві дотик -
фізичну умову тілесної сутності
і запах пізнати, який стане наркотиком.
А хочеш
і ломку під час їх відсутності,
синдром дефіциту від малої дози,
коли розчин розбавлено простором,
деформації часу зупинити не в змозі
і життя в інсталяціях, де ми наче осторонь?
цікаво 
