Параболічно увійшовши в зону
Проклять та чорноти душевної,
Зірвав я знову очманіле гроно
Гіркот та сліз. Також непевної
Турботи звичної про вчорашній день,
І розмаїття всяких порухів,
В багнюці стандартно чуючи "Дзелень!",
Як єднання серцем слабодухих.
І раптом падає зоря
На цю мертвечину із гною,
І дзвони, дзвони колота,
І кличуть, кличуть всіх до бою!
І гуркіт співу пролунав,
І спомин кинувся в Майбутнє!
Невже я це колись минав?
В минулому я був могутній?
23.01.1995
К.
