|
Не наважуючись сказати правду у вічі,
я стою перед власним дзеркальним світом і чекаю.
На невідомі мені дороги, на те, як горітимуть свічі,
доленосні вогні надії, над якими тебе я вдихаю.
Моє непокірне натхнення, моя особлива муза,
якби не уривки твоєї історії, якби не пісня твого життя.
Про що би я тоді писав, про що би мріяти мусив,
якби не твої теплом обгорнені в хмари почуття.
І щодня я би прокидався з думкою не такою як завше,
щоночі засинав би з мрією, що досі пала.
Але ти поруч, ти власне жива, ти завжди віра в краще,
непокірна для мене, ти фактично символ мого життя.
Не наважуючись сказати правду у вічі,
я стою перед вікнами, перед дверима, на вулицях тихих.
Мене чекають невідомі дороги, і досі запалені свічі,
доленосні вогні надії, з думкою твоїх мрій для нас ніжних.
ID:
363104
Рубрика: Поезія, Лірика
дата надходження: 09.09.2012 13:19:37
© дата внесення змiн: 09.09.2012 13:19:37
автор: Alexander Marchuk
Вкажіть причину вашої скарги
|
