| Ішов якось дід Макар,
А на зустріч Марта.
Опустила носа вниз -
Нічого не варта.
        Ой, Бабусенько моя,
        Любов колишня, Марто!
        Опускати носа вниз
        Їй Богу не варто .
Скільки то того життя?
Так як разок плюнуть,
Так хочеться мені з тобою
По  чарочці клюнуть.
        Давай зайдемо у шинок
        Забуде про старість,
        Поговорим про любов
        Як колись кохались.
Зайшли , клюнули по чарці
Дід не угаває,
Підморгує до шинкарки
І другу замовляє.
       А за другою і третю
       Й так понабирались,
       Давай згадувать гріхи
       Як колись кохались.
Згадували все колишнє
Про старе кохання,
Як на призьбі під хатою
Кохались до рання.
      А пригадай но , ще одне
      Як в полі косила,
      Марта Макару рукою
      Рота затулила.
Макар руку відкидає,
Витирає соплі,
А забула , мо склерозна ,
О тії коноплі?
       Що росли там на городі
       У баби Явдохи,
       Марта скоса поглядає,
       Щось сердиться трохи.
Після якось сон під крався
І по засинили.
Бо втомились, згадуючи
Вже сили не мали.
        І приснилось Макару
        І старенькій Марті,
        Що вони , ще ого-го!
        І ще на щось варті.
Хропли , хропли , ще й з під свистом
Старенькі небоже
Макар перд....   на весь бар 
Марта за ним то же.
        За столиком гурт  людей
        Засміялись гучно.
        Старий Макар , аж проснувся
        І стало не зручно.
Але ось прийшла шинкарка
Й бабу розбудила,
І поплентались до хати
Бо вже вечоріло.
        По дорозі ідучи,
        В голос розмовляли,
        Тихо внуки йшли за ними
         Та все підслухали.
-Ох, Марточко , ти моя
-Ти була , як вишня,
-А тепер то так змінилась
-Якась стала смішна.
        - Ой ,дідусю, Макарику,
        - Годі кепкувати
        - А , я думала про тебе
       - Йде смерть мене брати.
-Такий лисий і худий,
-Як тая жердина.
-Ноги зовсім калачем ,
-І зігнута спина.
          Але іншую розмову
          Не сказать ні кому,
          Бо йшли внуки й Макара
          Й повели додому
Взяли внуки бабу Марту,
Підтягли спідницю,
Двері в хату відчинили,
 Завели в світлицю.
        О така то ,люди добрі ,
        Казка про сивеньких,
        З кого б тільки не посміятись,
        Як не із стареньких.
О така то була згадка,
Про колишнюю любов,
Чи доведеться цим стареньким,
Ще хоч раз зустрітись знов.
														ID: 
															355252
														
														Рубрика: Поезія, Жартівливі вірші
 дата надходження: 04.08.2012 22:31:35
 © дата внесення змiн: 04.08.2012 22:35:43
 автор: Анастасія Верес
 
													 Вкажіть причину вашої скарги |