Коробки….Фотографії у рамках…..Речі…..Спогади….. Життя…Поступово все знаходило своє місце у призначеному місці. Куди все повинно було зникнути за годину, день??? Чому все мало статися саме так?? Чому налагоджене життя цих усіх речей було змушене внести корективи у свою історію?!! Чому власник наполегливо продовжував ховати своє минуле у пакунках, картонних коробках ??? Куди все зникне?? Чи мають ці речі право на майбутнє?? Цікаво…
- Я починаю нове життя. Новий етап історії мого серця, коли думки прагнуть літати у сірих небесах, грітися під палючими променями сонця, співати від щастя та вірити у те, що десь там далеко живуть мої кохані очі, які чекають на мій погляд, - шепотіли сірі очі, пильно вдивляючись у темряву, яка непомітно проходила до напівпорожньої вітальні. Вона чекала на відповідь…
- Твої думки прагнуть до свободи власної душі чи просто втікають від спогадів з минулого, які сивиною спадають на твоє волосся? Чому ти не можеш поглянути у вічі своїм прихованим думкам і дати відповідь власній душі, що переїзд нічого не змінить…Ти втечеш від стін, ароматів власного минулого, але тільки не від тіней, з якими ти прокидаєшся ранком і закриваєш очі вночі. Вони будуть існувати, доки ти не зупинишся і не поглянеш у їх очі….. Зважся на цей крок … Спробуй!!!
Не бійся розкрити долоні, подивитися на сумніви, які роками ти стискаєш…. Вони- привиди, які зникають з першими променями сонця…. Зроби цей крок…
- Ти говориш мені про свободу душі, думок…. А тепер озирнися на своє власне життя. Що ти там бачиш??? Пустка, жалощі і самотність….. Це все, що наповнює твоє життя. Ти сама боїшся визнати, що тобі боляче, що ти ховаєш сльози за усмішками та кожен твій день починається і завершується болем, від якого хочеться кричати, розірвати свою душу, спопеляючи власне майбутнє, аби не відчувати його…. І ти мені говориш про спасіння….. ??
- Припини!!! Замовкни!! Боляче… Ти робиш мені боляче!! Кожне сказане тобою слово тонким лезом проходить по моїй душі!!! Боляче!!! Чи чуєш ти мене?! Навіщо ти розтинаєш мою душу??? Хочеш побачити пустелю, яка там панує?? ,- кричали сіро-зелені очі стискаючи до болю скроні. Солоні потоки дріботіли по щоках, тіло тремтіло і здавалося, що голова вибухне від хаосу думок.
Що ти знаєш про моє життя?? Ти питав мене про те, чим я живу, дихаю, про що мрію і чого прагну? Чи вдерся у душу і починаєш перефарбовувати її у свої кольори. А як же я?? Я свою згоду давала на такі зміни?? Чому мовчиш?! Твій егоїзм має право вчинити так як йому забажається?
- Відкрий очі!!!! Поглянь у дзеркало і там побачиш очі, які прагнуть жити, які благають про допомогу!! Мій егоїзм?? А як же ти?? Чи думала про те, що життя може бути веселковим, сповненим щастя та радості. Відкрий душу новому подиху щастя!! Змети пил зі спогадів, спали їх у пекельному вогні, посміхнися, омий душу сльозами і вдихни свіжий вітер у свої стомлені легені!! Досить ховатися за спиною страху, невпевненості та спогадів. Ти досі жива! Ти вмієш любити і ти варта того, аби тобі дарували кохання. Не ховайся у нетрях власної душі, вони тебе поглинають і не дають змоги дихати на повну!! Повір у себе!!
- Чому ти так ревно віриш у мою душу? Навіщо вона тобі?? Чого ти вимагатимеш натомість від мене?? У мене нічого немає, окрім сірої душі та минулого…. Це все….
- Даруй мені усмішки.. Це все, що хочу отримати від тебе. Для тебе це занадто багато?? Я хочу бачити, що на твоєму сонному обличчі танцює посмішка, коли очі тихенько вітають світанок, що зорі загортають твою душу у спокій місяця. Пообіцяй, що ти будеш щаслива і щира усмішка даруватиме світло усім навколо!! Лиши мені цю обіцянку….
- Ти віриш у моє щастя?? Дивно…Невже я варта його?? Ти простягаєш мені свою руку, щоб не дозволити мені впасти у провалля зневіри…. У тебе світла душа….
Напівпорожні кімнати занурювалися у темряву, чекаючи на свою подальшу долю. Де житимуть душі фотографій, спогадів, речей?? Ніхто їм цього не сказав…Їх очікування порушував приглушений діалог сірих очей з фотографією, на якій посміхалися сіро-зелені очі. Все решта було майбутнім, яке чекало за порозі напівпорожнього будинку.
Зверніть увагу, у другому абзаці "кохані очі" - здається, зайва "н"
А взагалі мені забракне слів написати адекватний коментар, дуже майстерно Ви володієте словом. Браво, та й годі!
філософ відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
