Не відвертай очей від мене, не вертай!
Такої смути не було й не буде.
Ти помовчи, мовчи, не обіцяй.
Нехай, що хочуть кажуть люди.
Нехай лепечуть злющі язики,
Нехай крізь заздрість слів не чути.
Їм більше діла до чужої, до біди:
З усіх сторін обсмакувати і обплюти.
Що їм, біда моя – велика радість,
А сльози мої, то гірке для них шампанське.
У горлі душить чорними руками заздрість.
Нові плітки, немов горючі сланці.
Та хай говорять, хай говорять люди
І хай не мають й краплі каяття.
Їм просто, просто їм ще не збагнути,
Що заздрість не полегшує життя.
Вони не ті, і їм не зрозуміти,
Бо в них по венах замість крові – лють.
А ми...ми любимо, як діти,
І знаємо гірку до щастя путь…
