Листопадило, ниділо, нудило
Десь у грудях, і м’яло й мело;
Навкружиння гуділо і гудило.
Навіть гидило, навіть кляло.
І було так незаймано порожньо,
Як на стелі, в пустелі, (в раю?)
Раптом рипнули-скрикнули поручні,
Далі брама в оселю мою.
І легеньким повіяло протягом,
Майже духом, ба навіть теплом,
Як ото затеплиться за потягом,
Чи як бабка заб’ється за склом.
Ти прийшла (чи зійшла, чи навіялась)
Безтілесна, небесна, ясна.
Ти мінилась, манилась, промінилась...
Горевтішна, розкішна, рясна.
І за віщо мені ці проталини
У безмежжі замерзлих безлюдь?
Я питущий, пропащий, пропалений.
Мене гудять, женуть і клянуть.
Та пусте, вже пропечені іскрою,
Вже проіскрені скрізь ми з тобов!
Хай же цілому світові кісткою
Стане наша безпечна любов!
Ли-стопадиш, -стоплачеш, -стопадаєш
В небопрірву – верши і гріши!
Поринаєш, злітаєш, відгадуєш –
Ще тривай, ще тримай, не спіши...
2004 р.
ID:
305959
Рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата надходження: 12.01.2012 12:54:34
© дата внесення змiн: 12.01.2012 12:54:34
автор: Олексій Ганзенко
Вкажіть причину вашої скарги
|
