Я згадую дитинства сон:
На кручі – я, внизу провалля,
І з ластівкою в унісон
Лечу над ним, кричу вітання.
Відтоді вже пройшли роки.
Вві сні я більше не літаю,
Та помахом крила-руки
Себе ще птахом відчуваю.
І болісно, і смішно все, –
Я за онука вболіваю.
А він повторює мене:
З пенька впаде – кричить: «Літаю!»
