Перед нами мініатюра — всього 16 сторінок. Маленька книжечка канівського видавництва «Склянка Часу*Zeitglas» (2020 рік). Обкладинка: ніжно-рожевий тональний фон, басейни й пальми Шарм-ель-Шейха, силует жінки в графічній вечірній сукні та авторське прізвище: Олександр Апальков.
Що таке ця книжечка з погляду чистої формальної теорії?
Це стиснений до розміру тютюнової пачки короткий роман. Якщо у Френсіса Скотта Фіцджеральд «Великий Гетсбі» потребує сотень сторінок для розгортання ілюзій і катастроф, то Апальков робить це за 16 сторінок і чотири години перельоту «із зими в літо».
Форма чинить опір. Короткий текст вимагає точного удару. Тут немає часу на довгі роздуми, тому автор задіює принцип сприйняття через деталь.
Тверезий погляд на східний міф...
Подивіться, як починається фабула.
Герой летить у Єгипет. «У літаку спиртного не давали. Узяте в «дьюті-фрі» випити не дозволили... Тож Єгипет я побачив тверезим поглядом. Що трапилося зі мною вперше».
Це класичне осторонення! Канонічний туристський Єгипет із листівка-готелів «all inclusive» очищається від алкогольного туману.
Що бачить тверезе око героя?
- Засмальцьований балахон і арафатка керманича човна на Нілі;
- Ніл, брудний і запружений пластиковими пляшками;
- Каїр, де 23 мільйони людей управляються без жодного світлофора серед смороду й гудків;
- І страшні піраміди, під самими сфінксами яких копошаться трущоби Гізи.
Апальков оголює декорацію. Він розриває листівок-лиск туроператорів. Схід перестає бути казкою 1001 ночі; він стає галасливим, брудним, гашишним і дуже матеріальним...
Таємниця Жаннетт і ефект орнаменту...
І ось у цей прозаїчний простір входить Жаннетт.
Як зроблено портрет Жаннетт? Вона монтується з блиску. Персні на всіх пальцях, золото браслетів на зап'ясті, камінці у строкатому шовку волосся, гарячі чорні очі і повторюваний мотив-рефрен:
«Губи Жаннетт, — прикриті долонею, і блиск каменів її перснів».
Жаннетт з'являється як примара на брудному Нілі, вона називає себе жінкою з Шарм-ель-Шейха (де «жінки не живуть»), подає не руку, а лікоть, кидає афористичне «у мертвих не можна шукати любові» і зникає.
У цей момент оповідач (і читач разом із ним) піддається романтичній інерції. Він домальовує її: матір'ю фараона, сестрою Нефертіті, жрицею Клеопатри. Працює стереотип сприйняття: якщо жінка загадкова на Сході — вона мусить бути жрицею!
А от і ход конем і перетин двох сюжетних ліній...
Але Апальков — досвідчений конструктор сюжету. Він не залишає новелу в площині банального курортного зітхання. Він робить хід конем (зігзаг).
В останню ніч на «Наама Бей», у диму гашишу та торговельних провулків, герой зустрічає... свого колишнього штурмана Прохора Журбу.
Це зіткнення двох пластів часу:
1. Афганське (чи інше воєнне) минуле — збитий літак, цівка крові з-під шолома, госпіталь, клятви «не ступати на Схід».
2. Нинішнє сите, 50-річне похмільне сьогодення — бізнес в авіаконцерні, $20 для араба та намір одружитися з красунею-арабкою на ім'я Жаннетт.
Тут вмикається головний морально-психологічний важіль: мовчання. Герой здогадується, що це та сама Жаннетт. Але він вирішує мовчати: «Таїти в собі таємницю мені здавалося вище із умінь чоловіка».
Це винятковий сюжетний вузол. Мовчання стає скріпою, яка тримає чоловічу дружбу й водночас залишає простір для іронії долі.
Та ось і Фінал і прийом деструкції міфу...
Як розв'язується ця романтична таємниця? Не дуеллю, не пишним весіллям і не драматичним освідченням. Вона розв'язується газетною вирізкою!
П’ять місяців по тому, перед Новим роком, у сніжному українському місті герой отримує лист від Прохора. У конверті — три розмашисті розчаровані рядки і газетний клаптик із заголовком: «Єгипетська поліція заарештувала фатальну красуню».
Міф про «жрицю Клеопатри» моментально розпадається на сухі факти кримінальної хроніки:
- Жаннетт виявилася банальною «многомужицею»;
- За 10 років дурила 5 чоловіків;
- Народила трьох дітей від одного з них;
- Попалася лише тому, що хотіла черговий раз змінити прізвище, аби виїхати з новим «обраним» (Прохором) за кордон.
Це блискучий прийом розвінчання! Романтичний серпанок Сходу здирається брутальною реальністю каїрської поліції. Жриця виявляється спритною аферисткою, а фатальний погляд — професійним інструментом побутового шахрайства.
Що ж, пора і до висновку...
Новела Олександра Апалькова «Жаннетт із Шарм-ель-Шейха» — це зразок витонченої короткої прози, де на 16 сторінках вправно змонтовано:
- Контраст температур (гарячий Шарм-ель-Шейх і тихий сніг за вікном);
- Контраст жанрів (східна казка vs кримінальна хроніка);
- Мужність мовчання і неминучість розчарування.
На звороті газетної статті про заарештовану Жаннетт летять літаки єгипетського авіасалону, а за вікном українського письменника падає сніг, засипаючи смуток і золоте похмілля чужих іллюзій.
Форма закрилася.
Конструкція спрацювала бездоганно!