|
Догорає моя свічка життя,
Котяться сльози печалі з очей.
А у душі я , ще й досі дитя
Люблю життя, сад у цвіті лілей .
Горить свіча, стікає віск слізьми,
Згорають, мої дні за днями.
Зів'яну наче квітка від зими,
Згасну , як зірка під небесами.
Ніхто не вічний, прийде день смерті,
Боюсь, не попрощавшись в дощ піти.
Лишаю останнє слово в конверті,-
Щоб згадав сину, добрим словом ти.
Прощайте, рідні, знайомі, друзі!,
Ти мій білий птаху синьоокий!.
Клонюсь тобі - калино у лузі!,
Прощай - мій раю, світку високий!.
О ні, ще ніхто не втік від смерті
Прийде час і піду до Бога.
Жаль , що сліди дощами вже стерті,
Не знайду у літо дорогу.
Впаду, як троянда світу до ніг
Листям верби, берізки, тополі.
Коли розтане білий - білий сніг
Зацвіту я калиною в полі.
Прощай, Україно - раю земний!
До тебе повернусь я весною.
Зійду сонечком у день весняний,-
Надивлюсь на твою красу вволю.
О МІЙ СВІТКУ ВИСОКИЙ !
Зійшов місяць у надвечір'я край неба
Споглядає на ясен світ з висоти.
Милується, як цвіте гілка вишнева
П'є, як веселка воду із красоти.
Вже вечір. сідає сонце за горою,
Вдихає у пахощі бузковий цвіт.
Підкрутив вуса і моргає бровою,
Запрошує пташину в зоряний світ.
Розлились, як море пахощі медові,
Чути солов'я голос перепілки .
Тріпочуть на вітру листячка кленові,
Смакую красу, як ябка петрівки.
О мій милий раю, мій світку високий!
В твоїй красі купаюсь, як у морі.
Зростаю, як дерево дуб кароокий
Тримаю на плечах небо в покорі.
Я маленький паросток святої землі,
Зростаю від краплі дощу і роси.
Я Богом посіяне зерно на ріллі
У житнім полі - маковий цвіт краси.
Я йду в стиглі жита босими ногами,
Щоб відчути красу рідного краю.
Наче сокіл злітаю під небесами,
Бо тебе мій раю - люблю , кохаю.
Я дерево, польова квітка у полі,
Зелена трава на березі ріки.
Я вільний птах ,що злетів до віть тополі.
Ловить мить щастя із божої руки.
Я прилечу птахом до тебе крізь віки,
З далеких доріг крізь сиві тумани.
Сяду в пишних травах на березі ріки,
Піснею солов'я загою рани.
3-----------------------
О мій світку високий, мій раю земний!
Я щирим серцем торкаюсь висоти.
Віддаю тобі уклін, доземний, низький,
Щоб відчуть святої землі, щедроти.
Натомила ноги, обпекла кропива,
Життя побило, як град мій вишні цвіт.
До тебе злітаю, як ластівка сива
Щоб намилуватись на твій ясен світ.
Слухаю я тишу , як старий ліс шумить,
На березі ріки - дзвінкий водограй.
Знаю, що не верну літо - блаженну мить
Лиш насниться в казкових снах - місяць май.
О мій світку високий, мій милий раю!
Ти - моя радість, печаль, моє життя.
Без тебе наче сирота я страждаю,
Коли не чую твій голос солов'я.
ID:
1053613
ТИП: Поезія
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Ліричний
ВИД ТВОРУ: Вірш
ТЕМАТИКА: Філософська лірика
дата надходження: 20.12.2025 03:22:00
© дата внесення змiн: 20.12.2025 13:52:59
автор: Чайківчанка
Вкажіть причину вашої скарги
|
