МЕНЕСТРЕЛІЯ ЛЮБОВІ
Коли тебе спитаю, в чім любові суть,
Того вогню, що в серці палахко́че,
І чи вона – як квіти, що все ж відцвітуть,
А поцілунків жар – лиш зілля привороче?
Ні, не повірю я, що час як злодій чи обло́га
Вкраде, зламає клятви, дані вірним словом,
Бо справжня пристрасть – то монарх від Бога,
Що тво́ре світ, а не його кайда́ниться око́вом.
Любов – зоря горішня, що веде крізь ночі
Загублених у бурі двох мандрівників
Крізь океан буття шляхами, що пророчі,
І сяє майбуттям нетлінних почуттів.
Але як тінь зникає й юність промайне –
На лику зморшками рілля́ і у снігу́ вже скроні,
Кохання ж істинне – не вмре і не мине,
Не вигорить крізь час в палаючім полоні.
Тому нехай ніхто не скаже: не існує – ні,
Що пристрасть – вигадка, любов – солодкий сон,
Бо доки є життя й світа́нки родять дні,
Кохання пануватиме довічно, люди – його трон.
Павло Гай-Нижник25 травня 2025 р.
дуже гарно!
