тут
гнізда мов човники
залишені на рифах гілок
при відступі вод —
вони так довго чекали
у спокої й безрусі
що переметнулись на їхній бік
тут
око яке не вбирає в себе
ні зелений ні синій
завжди позирає у спину
а отже завжди невловне
тут
серед тріо
каміння лишайників і грибів
здається лише останні
так-сяк дотягують до життя:
поганка блідне сама від себе,
мухомори принаймні
грають з відкритими картами,
білі ростуть навіть з-під
каменюк —
ці гранітні розкидані одоробла
може колись складали якесь одне
з вилицями й щелепами
з велетенським
роззявленим ні до кого ротом
що прагнув якнайточніше
вимовити тишу
імовірно
йому вдалося
22.03.25
