Гуляє вітер в чистім полі,
І намітає кучугури.
Так розважається на волі,
Непосидюча він натура.
Стоїть засніжена берізка
У білім платті, молода,
А поряд клен, він трохи вищий,
Її гілками обійма.
У безкінечнім сніжнім полі,
Удвох ростуть уже роки.
Колись звела їх, мабуть, доля,
І так прожитимуть віки.
Чи посадив їх хтось на пам"ять,
Щоб не забуть щасливі дні,
Щоб сум гіркий тепер розвіять,
Думки розтануть крижані.
У час зимової негоди,
Летять думки в далеке поле.
Де вітер водить хороводи...
А серце ще болить і коле.
Образи дерев оживають і проживають своє життя з усіма болями і печалями!
Чудова поезія! 
Майстерно розкрили стан душі 
Життєво! 
Дякую! 
