Моя поезіє, швиденько прокидайся.
Прийшов вже час тобі вставати.
Скоріше ти у довгий шлях життя збирайся,
Аби серця людей стрясати,
Аби у їхній розум густо сіять зерня
Тих знань, що зможуть їх штовхнути,
Щоб з легкістю пройти життя колючі терня
Й своєї цілі досягнути;
Щоб їхні грішні душі міцно огортати
Любов’ю, щастям, добротою,
Щоб вже ніколи не прийшлось їм зазнавати
Поразки з долею лихою;
Аби лихая доля завжди їх минала,
І навіть щоб не наближалась,
А тільки добра доля радо їх стрічала
Й назавжди з ними залишалась.
Я знаю, що на це, поезіє, ти здатна.
В тобі ж прихована та сила,
Усемогутня сила благодатна,
Яка дарує людям крила,
Точніше їхнім душам, душам преглибоким,
Щоб їх в безодню не впустити,
А, їх наповнивши тим почуттям високим,
Навчити в цьому світі жити.
Також думки збагачує і окриляє,
І їх на волю випускає,
Їм шлях до істини святої простеляє
І їх до неї проводжає.
Поезіє, ти ж ллєшся красномовно.
Надай для того ти їм сили,
Щоб, надихаючись вони тобою повно,
Не просто жили, а й творили.
Євген Ковальчук, 01. 10. 2019
ID:
960377
ТИП: Поезія
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Ліричний
ВИД ТВОРУ: Вірш
ТЕМАТИКА: Філософська лірика
дата надходження: 20.09.2022 21:55:41
© дата внесення змiн: 20.09.2022 21:55:41
автор: Євген Ковальчук
Вкажіть причину вашої скарги
|
