Знову зливи, дощі і журба
Все лягають в слова і рядочки.
Засмутилась у полі верба,
Не плетуть вже дівчата віночки.
Та не ходять на річку чи став,
Зануритись, відчути той спокій.
Ти у долі тихенько спитав,
Чом в житті так багато вже копій?
Чом постукала хижа війна,
Розділила на до і на потім?
Розгулявся собі сатана,
Краще б він утопився в болоті.
Краще б він не родився, не жив,
Не ходив, катував, мародерив.
Цим гріхом багатьох заразив
І кінець цьому світу прискорив.
І змінилось, змінилось життя...
Плаче, йде не одна сиротина.
І спинилося серцебиття,
Не побачить матуся вже сина.
Лиш у серці огорне печаль,
Як знайти ті слова, щоб зігріти?
Їй на пам'ять залишать медаль,
На могилі розквітнуть лиш квіти.
07.07.2022 @ Галина Гук
Немає таких слів. На жаль. Навіть звістка про Перемогу подарує лиш короткочасну втіху. Бо потім нам розкажуть правду про втрати. Побачимо ще більше зруйнованих міст.
Аквілина відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Ця війна нам дорого коштує. Гинуть найкращі. Ця рана буде вічно кровити.