Дощі-маруди б’ють у груди
Листочкам, що припали до землі.
Вже відлетіли вдалеч журавлі,
А з ними подумки і люди,
Закутались в оголені жалі.
Жалі прощання… Зустріч буде?
Здирає вітер із дерев вбрання,
Недбало розкидає навмання,
А хмари сунуть, як верблюди.
Готується природа до спання?
Так, до спання, не для розваги
Її вилюлюють дощі нудні
У листопадні коротенькі дні,
Жбурляють осені на ваги
Холодні, слізні погляди, сумні. 27/10/20
Гарний вірш, та занадто сумний!
Та нам не падать духом
До нас приходить в гості Муза! Натхнення Вам,дорога Світлано і високих злетів у творчості!
Щастя і любові!