Час іде, життя іде,
Долі друзів розкидали.
Де те хлопченя руде,
Що надворі ми з ним грали?..
Років через двадцять п'ять
Дзвонить дядечко у двері,
І за ним гуртом стоять
Спогади дитячих серій,
Де великий шумний клас,
Де воно - життя минуле,
Все, чого нема в наш час,
Юне щастя, промайнуле…
Це - важкий для мене вірш.
Ні, цього не передати…
Щастя пригадати лиш,
Лиш щоб знов його втрачати.
Це все - марні почуття,
Вже загоїлась та рана,
Вже ніколи з небуття
Не повернуть на екрани
Трагікомедійний фільм
Про мої юнацькі роки,
Все давно минуло – втім,
Спогади дають мороки.
Вже порвалися, нажаль,
Ті нитки, що нас єднали…
Старість, на душі – вуаль,
Півгодинки розмовляли
З добрим другом - і усе.
А проклята ностальгія
Все ще серце ссе і ссе,
Інші спогади навіє…
Я прожив цікаві дні,
Десь – погані, десь – приємні,
І вони тепер в мені
Три-Де спогади об’ємні.
Філософію гнилу
Я тут вилив на папері.
Сором сивому чолу -
Так жалітися в етері.
Я стомився і нудьга
Душу ціпко охопила.
Але завтра - мій слуга,
Завтра в мене буде сила.
06.08.96 і трохи зараз ;)
то вірш на довгі роки: спочатку було "Років через п'ять", тепер "Років через двадцять п'ять", а може бути й "Років через сорок п'ять"! 
Зворушливі рядки! 
