|
А Море – це, мабуть, я…
Мій дух, що парить високо
Це помислів глибина,
Як вірші пишу ненароком…
А Море – це, мабуть, я…
Життя, що чомусь недолуге,
Болюча в мені душа,
Той шанс, що не випав вдруге.
А Море – це, мабуть, я…
Блакить, що високо в Небі,
Ота моїх мрій імла,
Не здійснених й по потребі…
А Море – це, мабуть, я…
Що замкнена ніби в крузі,
Бурхлива думок течія,
Самотність, де море друзів.
А Море – це, мабуть, я…
Обвінчана із світанком,
Несправжня комусь сім’я,
Що вквітчана не серпанком.
А Море – це, мабуть, я…
Це доля моя плакуча,
Якщо ж споглядать здаля,
То, мов не така й скрипуча…
А Море – це, мабуть, я…
Забута в хвилини горя,
Тоді, як й в житті діра,
Лиш Небо – моя охорона!
А Море – це, мабуть, я…
Така ж як і Море дивна,
Солона така ж в сльозах,
Хоч, наче, насправді сильна!
© Іванна Осос
#поезія_Іванна_Осос
6.10.2020
ID:
890990
ТИП: Поезія
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Ліричний
ВИД ТВОРУ: Вірш
ТЕМАТИКА: Філософська лірика
дата надходження: 07.10.2020 10:16:01
© дата внесення змiн: 07.10.2020 10:16:41
автор: Lilafea
Вкажіть причину вашої скарги
|
Тримайтеся! 
