Снігом запорошена калина,
Під моїм вікном ще міцно спить.
Та у снах вже бачить теплу днину,
А в гілках лиш вітер шарудить.
Він зігрітись тут не був би проти,
До червоних ягід припадав.
Манять запорошені щедроти,
Та тепла від неї не дістав.
Зазирнув в вікно бешкетник - вітер,
Поглядом зустрілись віч-на віч,
Захитались кетяги і віти,
Розгулявся вітер навсебіч.
Спересерддя замітав сліди,
І заплакав він чомусь із злості.
Хто посмів вночі прийти сюди,
І порушив тільки його простір?
Хто кидав калину у вікно,
Хто стояв тут до самого ранку?
Бачив вітер, хто ходив давно.
Цілував кого, аж до світанку.