Небесні хори славлять Твоє Ймення,
Свій тихий голос долучу до них...
Анно Доміні
розквітають вечірні зорі
лататтям білим
на синьому плесі,
що угорі,
співають,
срібно дзвінко-голосі,
Славень-пісню
досконалості і краси,
незнаної, що над нами,
людської крилатої раси,
котра оселилась безсмертно
у довкола-планетнім ефірі,
яко ми у повітрі,
у нашій земній
повітряній атмосфері
співають зорі-білі-лотоси
на всі небесних сфер голоси
Славень-пісню Творіння, Радості і Краси -
людської крилатої раси Славень-пісню,
повік непомерхну
і я - водяна трава,
вистромляю голову над поверхню
із товщі ставкової каламуті:
Славень-пісні моєї слова
розсипані та не забуті
і я - устремлінь моїх неутомних
видовжую черешки,
щоб уловити серцем
чисті ефірні потоки
і розгорнути ніжні
білі атла́сні
тендітно видовжені пелюстки
над непроглядним мороком
забутого між осо́к ставка
срібна моя голова
бринить, як зірка -
десятипелюсткова,
біла атла́сна чашечка
збирає у чистих потоках слова
живому Богові притаманної мови
14.12.2019
прекрасний двовірш, пані Анно - поставила б ці два рядочки епіграфом до вірша мого - але ж уточніть авторство...
дякую Вам за такий поетичний відгук по суті
з дна ставка лотос спливає над поверхню у пошуках сонця, щоб розцвісти... людям же, що опинилися в сучасній стоковій канаві з головою треба добряче напружуватися і витягувати черешки, щоб здійняти голову на той рівень, де є Світло і чисті потоки світлих ідей і думок, слів Богом дарованих, а не брудна лайка і грубощі всілякі агресивні, як на дні канави стокової...