Між землею і небом знов вітер гуляє.
Плачуть маленькі хмаринки, надходить гроза.
Ось темніє, але чорна хмара минає.
Стає після грому солоним дощ, як сльоза.
Із сусіднього будинку пісня лунає.
І лунає тихо, що ледве чути слова.
Мрійна туга бринить, тут когось хтось чекає.
Дійсність її почуття знову рідна, жива.
Дівчина співає, як підвладна чарам слів,
Не боїться грому, хоч шлях вибрала собі,
Наче кличе вітер до далеких берегів.
Відстань видно, бо мета - порадниця судьби.
