Обійми мене осінь в багряні обійми
Предковічних лісів де блукає душа,
Відшукай мене, чуєш, в опалому листі,
Вмий дощами наскрізно, безжально, до тла.
Змий з обличчя прилиплі набридливі маски,
Вирви з коренем шкіру, бо надто товста,
І відлунням в душі відгукнись ледь помітно,
Мов пташками у небі, що наче літа...
Не кори мене, осінь, за втомлені плечі,
Не жури, мов суддя, що осанка не та.
Я втомився, відверто, дивитися в небо,
Та не маючи крил розбиватись щодня...
