Воно незрозуміле, невблаганне,
Невідворотне, коли має бути,
Воно в тривозі, в серця пориванні,
Про себе не дає повік забути,
Воно для когось пісня лебедина,
Для когось горе, а для когось – щастя,
Комусь єдина із земних Людина,
Для когось – море прикрощів, напастей.
Воно – палючий погляд зірок з неба,
і Місяця колобкувата люстра,
І пристрастей клубок, якого треба
Чи то розплутать, чи якось позбутися.
Таке воно завжди багатогранне,
Немов смарагд, огранений майстерно.
З’являється чарівно, мило, гарно!
Та невідомо в який бік поверне…
Відвести погляд… стримати зітхання…
Тоді, коли всім серцем за тобою…
Таке воно, - непрохане кохання:
З тривогами, зі щастям та журбою.
2015-02-05
