В цієї жінки єдина проблема –
Вона не моя.
Я навіть не знаю її ім'я,
Я навіть не знаю,
Чи хочеться мені його
Знати.
Якщо я завтра помру,
Вона не буде по мені
Сумувати.
А якщо ні, то я виберуся
Крізь смерть,
Виберуся крізь зиму усю
В дощах,
Виберуся крізь тишу
Усіх ночей,
Вона знаходить в своїх
Речах
Якусь дрібничку моїх
Речей.
Де ж ти, надіє,
Коли нас брали в полон?
Над нами не було нікого
Окрім ворон.
Тільки небо у попелі
Сіялось дрібно
Крізь жито,
Господь підійшов до нас
І попросив прикурити.
Тримай вогню, спасителю,
Тримай стрій,
Тут шість тисячі хлопців,
Які рвуться у бій,
Тут стільки гарячих сердець,
І стільки полкових знамен,
Запам'ятай же кожне із наших імен.
Він подивився навколо,
Зміряв усіх,
Витягнув якусь книгу,
Напевно, триптих,
Посповідав всіх живих,
Які недаремно померли,
Підняв рушницю, прицілився
В темінь.
В цієї жінки єдине щастя –
Вона не моя,
Я колись дізнаюсь її
Їм'я,
Тривке і тривале,
Густе як перевертнів
Шерсть,
Якщо ми зійдемо з перевалу,
Якшо я виберуся крізь
Смерть.
