Не напишеш, не спитаєш як справи, скажеш – нема інтернету,
не засвітишся в скайпі мені ні жовтим ані зеленим,
я не розкажу тобі новину, що у мене ремонт кабінету,
що життя моє здається таким нестримно шаленим.
Ось купила шпаклівку, штори, розетки, нові карнизи,
але ще так багато всього придбати мушу,
мої будні повертають вкотре назад до репризи
і витрушують щоразу назовні душу.
Мені кажуть дякувати за те, що маю в період важкої кризи,
це так-зване покращення спонтанне, раптове, але приємне,
Знаєш – доля має свої забаганки й капризи,
як і твоє тривале мовчання зимове таємне.
Так і час мій минає у дрібних і глобальних змінах,
і ніщо не зупинить його нестримно шаленого лету,
скоро висохне фарба жовтава на моїх тимчасових стінах,
але я не розкажу про це, бо у тебе нема інтернету…
Десь там в просторі мабуть так комфортно і зручно,
серед цілей, потреб, орієнтирів, що тобою означені,
проживати свій час егоїстично беззвучно
хоча години вай фай безлімітно оплачені.
