прояснiлось сонце,
де журбою хмари затягли.
зловленi в долонi променi
прогрiвають до кiнчикiв пальцiв.
далебi, воно так завжди трапляється...
потрiсканi землi дихають вiтром,
а вiн з ними грається, як дитина -
дратує своєю наполегливiстю,
ховає усмiшки сарказму,
будує пiщанi iлюзii,
а потiм, руйнує обережним подихом.
нахабно день проходить,
заплющуючи очi всiм,
хто не встиг дожити.
