У місті надто тісно падолистам.
Ввірвавшись несподівано у мій листОпад,
Ти знову прикидаєшся туристом,
А я говорю, як завждИ, невпОпад.
Розширюєш мої зіниці мимоволі
Й ковтками п'єш мою наївність шоколадну.
Нам під дощем не треба парасолі -
З тобою поруч навіть буря безпорадна.
У тобі все: твердий характер, сила волі.
У мені: лише трішки ніжності в долонях,
Що підіймає вище всяких хмарочосів.
Ти знову зникнеш. Може, ненавмисно.
Мені ж без тебе знову буде тісно.
Куди замкну я мрії-альбатроси?
КрасиВО я не сильно обізнаний в техніці віршування, але вкотре помічаю у вас особливий стиль написання - останні два стовпчики не такі як перші два
Люба Василик відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Спасибі, мені дуже приємно, що Ви виявляєте таку уважність до моєї творчості але насправді це не особливий стиль написання, це звичайний сонет
а якщо взяти мої останні 6 віршів, то вони з наступними 8 мають складати вінок сонетів
Дуже ніжно... "Ввірвавшись несподівано у мій листОпад,
Ти знову прикидаєшся туристом,
А я говорю, як завждИ, невпОпад."-зрозуміло-близько прочиталось для мене...
Люба Василик відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дякую, Христиночко Приємно, що ти знайшла у цих рядках щось своє
ВИКОРИСТАЛА ТВОЇ РЯДОЧКИ І НАПИСАЛА МАЛЕНЬКИЙ ЕКСПРОМТ
"У місті надто тісно падолистам" -
Куди поділось небо голубе і чисте?
"Ти знову прикидаєшся туристом" -
Дощу краплинки на вікні, немов намисто...
"Ковтками п'єш мою наївність шоколадну -
Я в цю холодну пору зовсім безпорадна...
"Куди замкну я мрії-альбатроси? -
А осінь вже морозами голосить...
Люба Василик відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
надзвичайно влучний експромтик
Дуже-дуже Вам дякую