Вилилось небо у землю
Нитями срібло-дощу -
Дихає всесвіт срібло-зірками...
В слід метеорам кричу
Несамовито в захмари:
Ниті б порвати оті..,
Рветься ж натомість голос мій, кане -
В ніч срібнострунних тремтінь.
Мчу я думками назустріч
Метеоритних падінь,
Їх упіймати прагну роками,
В тьми зазираю глибінь.
Дурень в безглузді своєму
Музику чую небес...
Те, що сягнути важко руками -
Все ж за межею чудес.
знаєш, Роман, цікавий твір. гарно написав, є щось таке глибоке у ньому, чи доцільніше буде сказати високе - метеорити ж з неба падають непересічний вірш!
Бойчук Роман відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дякую! Важлива мені будь-яка і будь-кого думка щодо цього вірша, адже він дещо експериментальний, хоч і на одному дихання написався, після прочитання збірки ранньої лірики П. Тичини ДЯКУЮ, друже!