Досі в споминах урочих
променяться палко очі.
Обертається планета.
Зимно.
Зірко рання, де ти?
Виглядати, мабуть, марно.
Осінь канула за хмари.
Помутніли два озерця –
осяйні дзеркала серця.
Зажурився місяченько –
мила зірка далеченько.
Один одного шукали
довго-довго.
Й заблукали.
В далечінь летіли роки.
Спалах! – стрілись ненароком.
Ніжно, жадібно, несміло
наболіле гомоніли.
Потаємне стало явним.
Вперше й начебто востаннє
переповнились озера…
Повернулися на землю.
Скрізь стерня – скосили жито.
Не судилось разом жити.
