Не закривай запилені фіранки
Лахміттям вигорілих штор.
Хіба такі нестримні ранки?
Всерівно – метр й коридор.
Три на чотири – весь твій простір,
Ти головне не покидай свій пост.
Ти вже не тут, ти там, де острів,
Ти загубився в світі – Лост.
І я тебе щодень не впізнаю,
“Ніхто” вже став твоїм кумиром,
Ти ходиш тупо по однім краю,
Штовхаючись пустим поривом.
А може ти – це я – ймовірно,
Ніхто не знає достовірно.
17.02.2012
