Чому літа так пожирає час?
Чому життя, як повінь невблаганна,
змиває все, залишивши для нас
у пам"яті лиш острівці кохання?
Як простиню, розстелю небеса,
під голови зіб"ю пухнасті хмари,
напоєм щастя стане нам роса,
кришталем втіхи - зіроньки яскраві.
Поважний місяць човником буде -
він вознесе нас у блаженства миті,
попутним вітром в скронях загуде,
вітрила нашпануються в блакиті.
І ми відкриєм новий острівець,
але останнім не назвемо вперто -
знову життя під стукіт двох сердець
пливе у даль, всміхаючись відверто.
"Всё то, что моё, я встречаю с любовью,
Всё то, что моё, - провожаю любя...
Всё то, что придёт, согреваю мольбою...
Всё то, что уйдёт, - отпущу навсегда..."
Вірш наповнений ніжністю і теплом 
