"...На цьому несходимому лану
Де клопітно щоднини гречкосію
Скороминувшість власну неклену
Розтану сам,- лишу свою надію"
Самі розтанете, - залишите надію
Що протурує стежку в майбуття
Де навіть стомленому
хлопцю-гречкосію
Рілля зігріє нелегке життя
А доки мріється...
В лунко-голосім співі
Любов вкарбовує полум’яні думки,-
Хай ланом вашим ще, незлічені й
красиві
Ідуть, сповнені мудрості, роки
