Поночіло, залунали скрипки.
Ми з тобою закружляли у танку.
Мовчки дихали,
і обертались хитко,
Ти сказав, що завше мріяв про весну.
Ти сказав, що так ненавидиш осінню
тиху пісню, що закутує в клубок...
Ніжний голубе,
якби мені везіння,
я б прибрала жовте листя із гілок...
..та не було б мого танцю поряд тебе,
і душа б кудись розвіялась...сама...
я, мов осінь, що бажає стати ледом,
коли з себе повитрушує життя...
Ти змовчав, але дивився світлим небом,
що ось-ось заллє дощем весняний гай.
Ніжний голубе,
прощатися не треба...
краще листям свої очі приховай...
Скрипки грали,
розривали душу навпіл,
За вікном співав нестримно листопад.
Я зникала з кожним кроком
в ніжнім вальсі,
ти кружляв з весняним березнем у лад...
