Несеться полем дикий ураган,
Знімаючи стовпи пилюки сиві,
Зриває, мов бинти із свіжих ран,
Маленькі паростки, що шойно розпустились.
Зрива дахи з немолодих будівль,
З корінням викорчовує дерева,
І не жаліє ні старців, ні вдів -
А думає лише в цю мить про себе.
Пронісся садом, розпорошив цвіт,
І з диким реготом ввірвався на подвір*я,
Перевернув з розмаху старий пліт
І заволав, дурний, на все довкілля.
Чого регочеш і чого кричиш?
Чого ти тішишся, злощасний урагане?
Ти зараз сильний й тому слабших б*єш,
А що буде як вітер перестане?
Як надоїсть йому тобі у плечі дуть
І роздувати над землею хмари?
Присядеш тихо, щоб тебе й не чуть,
А, може, десь чкурнеш за океани?
Полиш ти, божевільний, так гулять -
Ще музика не грає тобі маршу!
Творець возстане з словом-благодать
Й розставить знаки оклику в подальшім!
, але коли всі разом, то і біда не страшна 
.jpg)
