Ловив художник пензлем моря звук
І крики чайок в фарбах заховались.
Колись давно з палітрою взяв шлюб,
Бо через погляд зразу закохались.
Життя летить і кольори не ті,
Лиш на картинах квіти, мов палають.
Застигла юність десь на полотні,
Де так знайомі очі пробачають.
Вже сивина освітлює чоло,
Мольберт без діла у кутку дрімає.
Старий художник дивиться в вікно,
А у кишенях вітерець гуляє.
«Купіть, панове, часточку життя!
Недорого візьму за рік прожитий,
В картинах заховав я почуття,
Колись казали я талановитий.
Сумні думки навіює зима,
Холодним сном застигли диво-фарби.
Ще місяць і повернеться весна
І знов на полотні розквітнуть барви.
Ще сонце зірку я не змалював
І місяця стежину не позначив.
З натури чудо-діву не кохав
І девʼяносто років не відзначив.
Купіть, панове, часточку життя!
Позолотіть мою стареньку руку,
Щоб не пішло воно у небуття…
Так легше пережити нам розлуку.
18.02.26. Олександр Степан.
