як автостопниця при дорозі
спиняєш чийсь покинутий
блудний дім
він розливає тобі свою пустку
по давно допитих до дна склянках
це не твій дім — з його вікна
крихти птахів не годують твій погляд
у ньому немає дзеркал де немов
застигла у кризі вода шукає
рятівне тепло всередині тих
хто зазирає до неї всередину
це не твій дім
вийдеш на повороті у простір де
шкребеться в гості до підошов трава
наче проситься впустити або врости
без жодного цвяху тримається краєвид
розхитуючись на вітрі
засипаючи жовтим листям
чорні ходи до нір
коли цей насип
стане завгрубшки з пам’ять —
ти разом із ним кортітимеш
перевернутися мов клепсидра
30.08.25
