А ми з тобою наче й не жили…
Життя так часто змінювало русло,
Немов ріка, якою ми пливли,
Та несли над водою наше гасло.
Спливли роки кудись у синю даль,
Защебетали, мов пташки, онуки,
І так не хочеться ще кутатися в шаль,
Бо є твої надійні, теплі руки.
На скроні ліг легенько білий сніг,
Та ще цвітуть в душі яскраво квіти,
Багато нами сходжено доріг,
Ми йшли удвох та обирали жити.
Тепер зима…танцює заметіль,
Буває сум іде до нас додому
Та ми удвох лікуємо наш біль,
Радіємо світанку багряному.
А ми з тобою наче й не жили…
Не знали, що зустрінемось з війною,
Нестерпний біль за тих, чиї сини
Все йдуть та йдуть незламнії до бою…
