(оповідка написана на реальних подіях)
Трапилася ця придибенція дуже давно на Тернопільщині. Ще за часів панування Австрії. Тобто тоді, коли:
«Був собі дід Монька,
Тримавсє злегонька,
Мав штаньці портєньці
І драпавсє по стіньці.
Казати чи перестати?» (Народна творчість).
Отож! І я так само вважаю, що — казати! Тому слухайте далі.
У одному із сіл, що на Чортківщині, проживав жид Шимко.
Кажуть, що ніби й не злий був чоловічина, але трохи дивакуватий. Начебто і клаптик землі мав, на якому порався, та й худобину якусь тримав, а от дати лад тому всьому не вмів.
Чи то був схожим до того небіжа, який:
«Поїхав до датка. Полєгали спати. Чую, щось шерепоче, аж вишки гойдаються!
— Датку! Датку! Вставайте! до вас зродії прийшли!
— ???????
Датко бере сокиру, я верки. Йдем зродіїв шукати! Шукали, перевертали! Гмммммм! На тім місци де зродії були, щось чисто миш з’їло єно фостик лишило!» (Народна творчість).
А може то він і був, але тепер вже ніхто того не скаже.
Якось одного разу місцеві хлопчаки-підлітки надумали пожартувати з тим Шимком. Певно вони не дуже добре зробили, але отой вік на те й дається, аби пізнати житє як не через мамині тумаки, то через татів пасок!
Зібралася та галайстра на раду, а тоди пішли робити збитки.
Але вони не «бігли через гребельку», аби «вхопити водиці крапельку», не гнали «через місточок», аби «вхопити кленовий листочок», а повагом, як та Киця, що:
«Йшла з міста
І несла торбу тіста.
Надибав її Зайчик, так каже:
— Ходи, Кицю, в танчик.
— Я не піду в танчик,
Бо м си збила пальчик!
— А де ж тота кровця?
— Песик полизав.
— А де ж той песик?
— В море поскакав!
— А де ж тоє море?
— Барвінком заросло.
— А де ж той барвінок?
— Дівчата зірвали.
— А де ж ті дівчата?
— Парубки забрали.
— А де ж ті парубки?
— Довбинька побила!
— А де ж та довбинька?
— На вогнику згоріла.
— А де ж той вогник?
— Помельце розмело.
— А де ж то помельце?
— Цигани забрали і повтікали!»… (Народна творчість)
Прийшли хлопчиська до Шимкового двору. А як наблизилися до хвіртки то й почали кричати наввипередки:
— Вуйку, вуйку! А ходіт но сюда! Ми тут вам гуску принесли. Купіт гуску! Купіт, вуйку! — Викрикували і одночасно хихотіли діти до тих пір, поки чоловік не вийшов з хати.
— Чого лементуєте? Я чую!
Шимко взяв до рук гуску, обдивився її зі всіх боків, чи бува якась не обскубана та хвороблива. І побачивши, що з птахом все гаразд гонорово запитав:
— Скільки просите за птицю?
— А ви кілько дасте, вуйку?
— Більше як три ґрейцари не дам!
— То добре, вуйку! Давайте вже!
Шимко почав шнирити рукою в кишені і виловлювати в ній дрібні монети, другою міцно тримаючи гуску, аби та не втекла. Витягнув три ґрейцара і віддав їх трьом ґунцвотам, які вже не могли дочекатися того моменту.
Вхопивши кожен по монеті, хлопці щодуху дременули до своїх домівок.
А наступного дня жид Шимко ходив по селі і розшукував сім’ї хлопців. Знайшовши, чоловік сварився з батьками тих підлітків, які вчора продали йому гуску, а та, лише він поклав її на траву, розправила крила і полетіла! Більше він її й не бачив!
Якби ж знав Шимко, що отой білий птах з міцним тілом, в якого довгі й тонкі ноги, довжелезний дзьоб і міцні крила називається бузьок, то б не купив його, як гуску!
А що ж ті хлопчиська?
Та співають собі пісеньок, полюючи на нову «гуску»! А раптом?)))
«— Кум-кума, де бузьок?
— Нема!
— А де?
— Помер!
— Коли?
— В четвер!
— А де лежит?
— Під столом!
— Чим накритий?
— Сіраком!
— А ми тому раді-раді-раді!» (Народна творчість)
Марія Дребіт (Голодрига)
17.01.2026 Португалія
малюнок авторки із використанням ші
ID:
1055526
ТИП: Поезія
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Ліричний
ВИД ТВОРУ: Вірш
ТЕМАТИКА: Філософська лірика
дата надходження: 17.01.2026 23:55:58
© дата внесення змiн: 17.01.2026 23:57:40
автор: VIRUYU
Вкажіть причину вашої скарги
|
