Зупинка там, де ще нема доріг.
На 360 навколо темно,
та тут не залишаюся смиренно,
проклавши шлях ціною власних ніг.
Зашморгується часова петля,
в собі стискає спогади сукупні,
тривога, як одвічний мій супутник
навколо мого всесвіту кружля.
Між дивних забобонів і химер
гальмую відлік, що не розпочався,
крізь піт зусиль відчутно знов катарсис,
що здатен приховати ОКР
на мить. Як не крути усі шляхи
у напрямках своїх гіпермобільні,
добро і зло єдині й нероздільні,
і в найсвятіших увіб'ють цвяхи.
На 360, як не крути
я наперед не знаю ще нічого,
та намагаюсь скільки є лиш змогли
зневіру у собі перемогти.