В смолистих бурунах лежить рілля.
Вилискує, залита після суші.
І вороннЯ, не видне іздаля,
Серпанку рядна крилами ворушить.
Узбіччя із пожухлої трави -
Невипране дощем чадіння шляху.
Два кроки в поле зробиш, і лови
Весняний дух - чорнозему подяку
За те, що зораний, засіяний, за те
Що вирви не скалічили, як рани.
Гуляє мирно птах, ясніє день,
Зерно пускає паросток старанно.
А плата за оброблені поля
Жаска у непоправності до крику:
До Чопу рани Бахмуту болять,
Щоб ти стояв тут, і весною дихав.
В целом приятные ощущения после прочтения, картинка вырисовывается яркая и четкая.
Маленькая претензия к укороченному глаголу "дихать" (дихати). Если в словаре я не нахожу слово, то могу все стихотворение забросить. Ты же знаешь, как я педантично отношусь к поэзии? Думаю, что последний катрен можно доработать со временем. А в общем умничка, ну или почти умничка.
Горова Л. відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Чудові рими. Епітети, порівняння. 
