Чую, здається, як бринькає десь павутина,
Бачу: вібрує, неначе струна від щипка.
Тенькає сивий туман, що збирає краплини,
Ті, опадаючи, дзенькають на пелюстках.
Дзвоном пробилось до стежки ранкове проміння.
Тихо б упало, та вітер його розхитав.
Срібного гребеня вплутав у гілля осіннє,
Й брязкання листя згубилося в покриві трав .
Якраз і вірно написано : минулий час середнього роду «загубити» - «загубилося»
То я інтуїтивно читаю про себе завжди не правильно.
Зима йде - лосі ввижаються
Горова Л. відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Музична мініатюра прямо таки вийшла, струнні й ідіофони! Хай коротко, та відчув сповна, дякую
Р.S. Знаю, що "гі́лля" - можливий варіянт, та може радше "віття", аби уникнути регіонального дисонансу?
Горова Л. відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00