І знов папір вдихнув повільно в себе
Рух кожний у душі, політ думок,
Бо знає, що рядок чорнильний треба
Сприймати ніби за вікном гілок
Природнє те гойдання й шелестіння,
Бо має в світі голос свій усе.
Папір приймає це палке горіння
Із розумінням, що крізь час несе.
На сторінках палає слів стихія,
Її роки бояться й сам вогонь.
Рукопис паперовий завжди вміє
Жертовно силою своїх долонь
Рядки закрити, бій вогню вчинити!
На варті сили непрості стоять.
Рядку чорнильному в сторіччях жити,
РУКОПИСИ НІКОЛИ НЕ ГОРЯТЬ !!!
