Схований у пам'яті,короткий,не чіткий,
дитинства мого перший спогад,фрагментик світла,
пахучий,загадковий,цікавий і п"янкий,
мій має смак ,чомусь, сливового повидла...
В короткості давно минулого сюжету,
він згадується на протязі прожитого життя,
в минулому, дитячу радість пережиту,
так хочеться упіймати знову те відчуття...
Мов хвостик, втікає, грайливо-невловимий,
ловлю той спогад,я його як цінність ,бережу,
а час іде ,у вічності він справедливий,
і кожному він принесе свою, колись, межу...
На тій межі залишиться останній спогад,
самотня сирота, згасаюча заключна мить,
не знаю я, про що він буде, це лиш здогад,
хочеться, щоб це була дитяча ота блакить...
Живемо ми... Заповнюємо душі пустоти,
буває,що свіжість ранку з"їсть вечора іржа,
згадай дитинства спогад і пізнаєш хто ти,
якщо вся доля потім до тебе була чужа...
ID:
1043223
ТИП: Поезія
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Ліричний
ВИД ТВОРУ: Вірш
ТЕМАТИКА: Філософська лірика
дата надходження: 07.07.2025 15:08:42
© дата внесення змiн: 07.07.2025 15:08:42
автор: Межа реальності
Вкажіть причину вашої скарги
|
