Сайт поезії, вірші, поздоровлення у віршах :: Ніна Незламна: Квіти - вісники любові й кохання ( проза) - ВІРШ

logo
Ніна Незламна: Квіти - вісники любові й кохання ( проза) - ВІРШ
UA  |  FR  |  RU

Рожевий сайт сучасної поезії

Бібліотека
України
| Поети
Кл. Поезії
| Інші поет.
сайти, канали
| СЛОВНИКИ ПОЕТАМ| Сайти вчителям| ДО ВУС синоніми| Оголошення| Літературні премії| Спілкування| Контакти
Кл. Поезії

  x
>> ВХІД ДО КЛУБУ <<


e-mail
пароль
забули пароль?
< реєстрaція >
Зараз на сайті - 2
Пошук

Перевірка розміру



honeypot

Квіти - вісники любові й кохання ( проза)

                                                      1
    Ледь – ледь світало…
На якісь миті, веселково замайоріло небо  - навкруги світліло. Враз, по небу  стрічки фіолетового кольору,  уже й стемніло. А на землі, крізь темінь, деінде   біліють маленькі  купки снігу….
  Як завжди,  не поспішаючи, Олена йшла обережно, щоб не нашкодити  квітам, що лежали  у кошику. Інколи кліпала очима, придивлялася під ноги, щоб ненароком не підслизнутися. Невтішна погода, ніби й трохи примерзло, а місцями наче й ні. 
 Крок за кроком… підстерігали думки - Вчора випав перший сніг, не впевнений, ну  звичайно,  тож іще  не на часі. Місяць листопад, не грудень, куди й навіщо поспішати, але ж не ми керуємо погодою, а вона  дивує нас  своїми сюрпризами. Може сьогодні вдасться продати квіти, хоча би знову не лунала повітряна тривога. Війна - це  горе і страждання, сльози і смерть, біда, нещастя. Шкода людей, які знаходяться під артилерійськими пострілами та  під  ракетним  бомбардуванням. Бідолахи, як вони там виживають… 
   Олена займалася квітами, навесні  вирощувала: фіалки, нарциси  тюльпани. А літом, всю увагу приділяла трояндам. Біля хати  скляна веранда, на перший погляд, справжня оранжерея. Троянди: білі, жовті. рожеві,червоні, оранжеві - як нелюбити таку красу?  З ними вела розмови, ділилася буденними справами.
   З Києва люди  купили хату  по сусідству років три тому, дивувалися нею -  одна весь час й одна. Але добре мати таких сусідів, привітні, в особисте життя не втручаються.
   Влітку, доволі раненько, Олена поспішала до транзитних потягів, носила квіти на продаж Інколи і в обідню пору поспішала, і навіть під вечір. Нині не завжди вдавалася торгівля  і потягів стало менше, ще й часті сирени, ходила тільки зранку. 
  На вокзалі, де  чоловіки й жінки, щось продають, між собою називають «манежем». А що ж робити, коли роботи  немає? Якось треба себе знаходити, бути комусь потрібним. А інколи й поспілкуватися, хтось скаже привітне слово, а  раптом й  квіти купить. Хоч  війна, але дні народження ніхто не відміняв, чи інші  якісь свята.Чи просто так, на знак уваги,  коханій, чи дорогій людині  подарувати квіти.
   Їй недавно минуло тридцять п*ять років. Втрачала надію, що зможе зустріти друга, про кохання уже й не мріяла.. Інколи згадувала шкільний випускний бал, де  усі усміхнені, щасливі. Та з тими, хто подобався не мала нагоди продовжити спілкування. Думками ділилася з квітами, себе  втішала -  мабуть не судилося.
  На жаль і сімейне життя не склалося. Як зустрічалися, то ніби сонце освітило шлях до щастя,  все було до ладу, а як побралися підстерігла біда. Чоловік полюбляв перехилити чарчину горілки,  а згодом, її  пив наче воду. Душа боліла, у  ліжку страждала, не раз вмивалася сльозами, щодня втрачала надію на краще життя. Так десять літ та  врешті – решт терпіння  урвалося, покинула. Тепер  мешкає у батьківській оселі, вони, від початку війни виїхали в село, у хатину своїх пращурів. Боліло  й  серце, бідкалася про дитя,чом Бог не дав? У смутку, вечорами задивлялася на зорі, потай ховала  гріховні думки  - Може й на краще?
                                                         2 
    Здавна багато уваги  приділяла  квітам. Ось і сьогодні, ледь- ледь накривши щільним папером,  у кошику лежало  три букети  білих хризантем.
  Тридцять хвилин ходи,…уже й  небо посвітліло. Але з усіх сторін воно затягнуте сірою пеленою. Знову віщало похмурий день, щото осінь, така ж сумна, як і  настрій, як сьогодення.
  Біля стежки, що вела  до вокзалу  погасли ліхтарі…. Метушаться  люди з валізами. Тут верує інакше життя…  коли потяг подають на платформу, про  все забувається. Штовхаючи один одного, усі поспішають до потяга. За мить,  кожен  жваво пропонує свій товар, яблука, грушки, напої, в баночках  консервовані салати,  огірки, помідори, квашена капуста.
На підносах смажена риба,  пиріжки на любий смак. Хтось із каструлі продає вареники,чи пельмені. Поряд веселий гамір, задоволений молодик, у пакет  набирає блинчики з сиром. То де ж тут щось та й  не купити, коли літають такі пахощі.  Враз хтось усміхнений,  зачарований пишнотою квітів, підійде, скаже привітне слово й купить. Смуток розвіюється, тішиться душа.
   В тунелі людно..  вона  підіймалася по сходах… раптово  за руку торкнув  молодий чоловік, поспішаючи, 
-Кажуть у вас квіти?	
 За кілька секунд, щасливий вдачею, з букетом квітів, по сходах  поспішив вниз. 
-Так, таки  удача,  йому  й мені , - ледь посміхнулась й про себе  подумки - Комусь буде приємно  і квітам у приміщені комфортніше.
Таке воно життя.. навіть коли сторонню людину побачиш  усміхненою  й самому на душі стає приємо. Але ж  здавалося ніби це дрібниці. Та людині  потрібні квіти, вони  ж, як вісники радості, любові, кохання, доброти. Надихають до життя, знімають стреси, дарують ніжність, заворожують красою, подають надію на краще.
 Біля вагонів пасажирів зовсім мало…. 
Вона  вдруге пройшлася вздовж потяга, з останнього вогона вийшла провідниця,
 -Ану покажіть, що сьогодні нам принесли? 
Поспіхом, все ж ніжно долонею підтримувала квіти, 
-Сьогодні білі хризантеми, справжні красуні! Подивіться,  хіба ні?
 Враз у очах провідниці  радість, взяла букет,
-І справді краса!
 І ось, Олена  полегшено перевела подих,  в кошику накрила останній букет. Ще один потяг, чи  вдасться продати, чи ні, але й так пощастило та що  ж далі буду  робити? 
   Думки… думки…  - Мабуть останні, сімейні хризантеми здам у магазин, все ж якась копійка. Зате на душі  відчую спокій, не буду мерзнути та й квітів шкода тримати, мороз  підступний, втрачатимуть красу.
  До платформи під*їжджав останній ранковий потяг. Звичайно  йшла  з  бажання продати квіти, шкода якщо прийдеться принести додому. Але і ввечері  до інших потягів вона не піде. Як пасажирів мало, ще й лунатимуть повітряні тривоги, то  який сенс мерзнути,  чого чекати..… 
   Не поспішаючи, з тунеля  вийшла на платформу. Холодний, пронизливий вітер вдарив у обличчя. Злегка почервоніла, взяла у руки кошик, обійняла двома руками, для квітів  намагалася зробити затишок.  Біля одного з вагонів,  стояла провідниця,  з тамбура виглядала білява,світлоока, років десяти - дванадцяти дівчинка. Здивовано дивилася на натовп широко розплющеними очима. Люди  пропонували  вареники, картоплю,  вона у відповіть, трохи соромлячись, хитала головою,
 -Ні- ні! Мені би квіти, бабусі день народження...
 Саме в цей час помітила  хризантеми. Мило усміхнулася, махнула рукою,
-Квіти…квіти…
Провідниця подала їй руку,
-Он подивися! Та жінка часто їх носить,  бачу білі хризантеми.
Дівчинка хутко підбігла, любувалася квітами,
-Ой, які красиві!  Вони такі пишні, іще й махрові. Зачекайте, я  зараз покличу тата. Ви нікуди не йдіть, ми обов*язково купимо, тільки в нього гроші. Зачекайте!
 Озирнулася, за мить зникла у вагоні.
                                                              3
  Когось чекаючи…  завжди хвилини довгі. Але й не дочекатися, то неповага  до себе,, втратити  свою ж гідність, тим паче коли попросили. 
 Вся увага на вагон, лише на якісь секунди  відволікалася,  на продавчинь,  які поспішали до інших вагонів. Нарешті,  по сходах вагона  спустилася дівчинка, за нею йшов чоловік. Такий же білявий, як  дівчинка, доволі високо зросту. Весь час уважно дивився під ноги. Тримав палицю  в тій же руці, що і шкутильгала нога.  Їй відразу стало не по собі, підійшла ближче. Чоловік підняв голову,
-То де тут квіти?
 Олена уважно придивилася,  раптово ледь  зблідла, 
-Андрію… це ти?
Від здивування його очі  округлилися,
   -Оленка?! Оленка і квіти!? Оце так подарунок. Скільки літ, скільки зим! 
  Ану-ну, дай я на тебе уважно подивлюся…така ж мила, як і була.
 Неочікуючи  такої зустрічі, Олена  засоромилась, як дівчисько,
- Та не дивися ти на мене так, ще дружина приревнує. А квіти…  я просто вам подарую, не треба ніяких грошей. 
-О, ні!- заперечив  рукою,  продовжив,
-Бачу ти не змінилася, така ж чуйна і добра, як була у школі.
Злегка  обійняв доньку, звернувся до неї,
-Маринко! Йди одягни курточку, бачиш, як холодно.
Олена ледь хвилюючись,
- То уже й квіти забери! Візьми з кошиком, постав у воду,  правда вони там з мокрою серветкою. Але  не знати скільки вам іще їхати.
-Та ми ж до Вінниці, я не сказав.  Одна година  й будемо вітати бабусю. Вона давно чекає. 
І знову до доньки,
-Йди сонечко,  обережно поклади на стіл, а кошик принеси. 
Марина посміхнулася, поспішила у вагон.
-І, як там Євгенія Михайлівна, ще вчителює?
-Та ні,  Маринку бачиш … з самих пелюшок її виховала. Мусила піти на пенсію, я навіть не знаю, щоби  без неї робив. Шкода батька, важко переносив новини про війну, а потім переїзд, уже п*ять років  його немає. А так нічого, маємо трикімнатну квартиру, працюю, життя продовжується.
  -А де ж дружина?Наскільки пам*ятаю, ти  жив  десь під  Донецьком, вона ж звідти. 
-Довга історія…  Валентини  ще в  сімнадцятому році не стало. Життя забрала снайперська куля… ось так і живемо. Оце з донькою їдемо додому,  гостювали на Буковині.
-А  що з ногою?
 -Я  два роки був на війні,  захищав місто, тепер  на все життя  маю подарунок. Бачиш, як воно склалося, рано одруживсяя. армія, війна, поранення.  Тепер до війська не беруть - став непридатним. Так доля розпорядилася,  доброго мало пізнав. Але живемо, як живемо. Оце сьогодні  мамі день народження,  шістдесят п*ять років. Марина всі вуха прожужжала, тільки й мови,
-Візьмемо таксі, а квіти, де візьмемо квіти? А тут бачиш, нам  так підфортунило.
Біля дверей вагона помітив доньку ,
-Зачекай хвилину….
Марина  спускалася по сходах,  Андрій взяв її за руку,
-Доню, в мене особиста розмова, будь ласка  постій тут, подихай свіжим  повітрям, стоянка пів години, тож маємо час.
У відповідь здивований погляд,  але на  згоду кивнула головою.
Повернувшись до  Олени, Андрій продовжив розмову,
- Ну гаразд, про мене більш - менш все знаєш. А як ти?  Бачу рідне містечко не зрадила. Працюєш?
 -Та ні,  в бібліотеці попала під скорочення. Окрім книг, там підтримувала  комфорт, займалася квітами. От тепер  вдома вирощую квіти, треба ж  якось  виживати. 
-А, що чоловік? Думаю діти теж є.
Гаряча кров підступила до її обличчя,
-Та ні, не склалося. Знаєш, як нині кажуть, хоч і жінка та на виданні.
-Гей,чого так почервоніла? Це життя. Знаєш, я  тебе часто згадував, згадував, як ми  їздили в парк у Вінницю. Пам*ятаєш … ти їла вишневе морозиво, а я бовдур, ненароком товкнув, краплі потрапили на твою білу сорочку.
На її обличчі розпливлася привітна усмішка,
-Ага, а ти потім вибачався та й вибачався. Знаєш, а я часто згадую смажені пиріжки з капустою, що ти витяг з рюкзака. Як мухи  тебе всі обліпили, боялися, що комусь недістанеться. Але ж такі смачні були, Євгенія Михайлівна усім догодила.
Він дивився на неї,  в долоні приховував  двісті гривень, але  дати не наважився.  Раптово, на якусь мить  у очах блиснув лукавий вогник, подумав - Може вдасться провернути одну справу, звернувся до неї,
-Олено, я думаю мама буде рада тебе бачити, зачекай хвилинку.
О, це що за видуми… хотіла сказати, але промовчала.
Він підійшов до провідниці, злегка взяв під руку, відвів у сторону, про щось говорив. Та у відповідь крутила головою, все ж згодом кивнула, ніби на щось дала згоду.
Усміхнений, повернувся до Олени, весело сказав,
- От вирішив одне, на ці хвилини, найважливіше питання. Я ладен стати на одне коліно, попроситити тебе поїхати з нами. Ми о дев*ятій годині  будемо  вдома, погостюєш, захочеш ввечері  проведу на електричку, а ні,  то завтра повернешся. Я  так зрозумів, ти  сама живеш….
Вмить стиснуті  вуста, їй чомусь захотілося  сміятися, оце так видав, так одягнена… куди? Ще висміють…
   - Ну,Оленко,-  на плече поклав руку, 
-Я з провідницею домовився, тож ти не виставиш мене на посміховисько.
-Так – так, дай подумати.Ти  увійди в моє положення.  Я  тебе  розумію, але у такому вбранні і без подарунку. Звичайно, вона мене добре знає, але все рівно незручно.
-Тю! Ми ж свої люди! Нормальне вбрання. Штани, як штани й  курточка  новенька, ще й берет пасує до твоїх карих очей. Не вагайся, пішли в купе, там нас тільки двох.  Розкажеш про своє життя, поспілкуємося.
Сама ніби в недоумінні,  до голови влетіла думка -  А, що, може погодитися? І справді,  хто мене вдома чекає…
-Пішли - пішли,-  вів її під руку.
 Гроші, що тримав у долоні, відразу потай сховав у кишеню. Тримав на всяк випадок,  думав, як відмовиться поїхати, хай навіть у останні секунди, непомітно віддав би з кошиком. Нехай би  й губки надула, трохи образилася, але  з часом би пробачила, вона ж  добра.
   Вони заходили у вагон, провідниця посміхнулася,
-Ну - ну… однокласники!
Марина здивовано подивилася  на батька, поспішила за ними.
                                                       4
По приїзду у місто, Олена з Мариною  зайшли в магазин. Дівчинка  така  ж  говоруща, як тато. Майже весь час посміхалася, в подарунок вибрала плед з пелюстками ніжно - рожевого кольору,
-Оцей візьмемо, їй пасують світлі тони, вона обожнює в*язані речі.
  За хвилин п*ятнадцять,  таксі зупинилося біля п*ятиповерхівки.
Андрій розрахувався з водієм, звернувся до доньки,
-Ану давай, Маринко,  веди нашу гостю, я так хутко не зможу, хоч і другий поверх, але йтиму останнім.
Євгенія Михайлівна  привітно зустріла,  не стримуючи емоцій, плеснула у долоні,
-Оце так гостю ви мені привезли! Оленко, дуже рада тебе бачити. Ви що в  потязі зустрілися?
-Ні, мамо, ні!  Зустрілися на платформі, от  умовив  тебе провідати. 
Вручав квіти, поцілував в щоку,
-Вітаємо тебе дорогенька! Миру і здоров*я, щастя,  добрих емоцій.
Маринка вручила подарунок,
- Бабусю, цей подарунок від нас усіх. Це щоб ти не змерзла…
Евгенія сама обійняла Олену та вітала, бажала  здоров*я і прожити , іще років п*ятдесят.
Євгенія ледь не  просльозилася,
-От і добре! Проходьте, роздягайтеся. Разом накриємо стіл, будемо святкувати.  Думаю в чотирьох буде веселіше.
   У чужій родині, а ніби  в  своїй жаданій сім*ї,  увага, тепла  розмова.  Євгенія цікавилася  про  життя  на Буковині. Журилася за  переселенців, які були   змушені покинути свої домівки.За чаєм обговорювали  останні події на фронті. А згодом, Євгенія все ж поцікавилася особистим життям Олени. Дізнавшись, що вона живе одна, скоса подивилася на сина, а він не відводив від Олени погляду.  
   Вечоріло… Олена сподівалася поїхати додому, про це в розмові попередила Андрія. Згодом він  на якийсь час зник.  Марина не відходила від вікна, побачивши  авто, усміхаючись  повідомила, 
-Тато під*їхав, таксі подано!
  В електричці людно….Олена  задивлялася у вікно. За прожитий день - не покидали дуики  - Обіцяв приїхати, а чи й справді приїде? Хоч і говорущий, але підлості за ним ніколи не помічала. Але ж роки пройшли, хто знає, яким він став. Мають квартиру, авто, хоча й старенька «лада», але  добре  доглянута, на ходу. Найбільше втішало, що має свою справу, тримає магазинчик, продає мобілки, картки до них та іще дещо. Обіцяв влаштувати  на роботу, в магазин »Квіти», що неподалік. Але ж їздити щодня дорого й не комфортно, хіба, що навесні погоджусь. Дивно, каже відколи немає жінки, більше нікого й не мав.  Загалом чоловіки, що були одружені, швидко знаходять жінку для інтиму. А тут…  ше я,  дійсно бовкнула неподумавши  - жінка на виданні, от халепа.
   А час летить… позаду два тижні.
 Вечір…  Євгенія Михайлівна  сиділа в кріслі  читала книгу, в той же час  чекала, коли син завершить телефонну  розмову.
 Нарешті  двері відчинилися, він поспішав у ванну кімнату,
-О! Ти не спиш?
- Так.! Оце дивлюся на тебе,  до пізнього вечора розмови по телефону. Ти напевно  з Оленою щось плануєш, а зі мною не ділишся.
-А ти щось маєш проти?
-Та ні, це твоя особиста справа. Я буду тільки рада коли одружишся.
-Ти ж знаєш, я наперед ніколи нічого не кажу. 
-Та  все ж я  хочу тобі порадити, якщо щось вирішиш, поговори з Маринкою, дівчинці скоро дванадцять років. Саме  такий вразливий вік, не знати, як вона сприйме життєві переміни.
-Я знаю, не хвилюйся, все буде добре.
 Наступного вечора, щільно закривши двері, Андрій  розмовляв з донькою. Мати, ніби на голках сиділа в кріслі. Хвилювалася, може онучка плакатиме, чи про  щось гучно  заперечуватиме, але було тихо.
Минуло майже пів години…  Андрій вийшов.
-Ну, що там сину?
 -Все добре.Знаєш мамо, я так зрозумів, що діти які  бачили жахіття війни, страждання  людей, набагато раніше дорослішають. Вона мене уважно вислухала, усміхалася, задала  лише одне єдине запитання чи можна Олену  називати  по імені та по батькові.
-І все?
 -Так!  Вона здається Петрівна, як мені пам*ять не зраджує. Я  ж казав все буде добре. На добраніч!
Наступного вечора,  Андрій  повідомив Олені, що має намір приїхати..
                                                         5
  До цієї пори, всі сімейні  хризантеми Олена  віддала до  магазину, гроші за них мала отримати після продажу. Тішилася…  вдома мала заначку, дещо придбала в магазині, намагалася приготувати гостинний обід.
  Гостя чекала з електрички, а він завчасно приїхав автівкою, сигналив біля будинку. Почувалася збитою з пантелику, намагалася вгамувати хвилювання.
  Тепла зустріч, усмішки, жарти. 
На столі, у вазі сім червоних троянд, поряд  пляшка  вина, коробка шоколадних цукерок.
   Після смачного обіду, Андрій   й  слова не промовив, що поїде додому.
Разом роздивлялися старий альбом,  з деяких фото сміялися, згадували шкільні роки.
За вікном сутінки…  він позирнув у вікно,
-Оленко,  я авто на обійстя  зажену. Хто знає ніч є ніч, ще хтось непроханий поліз.Хоча й  на сигналізацію поставлю та  думаю, так нам обом буде спокійніше.
Очі забігали, ніби шукали порятунку, тож не спитаю чому не їде, скаже випхала  на ніч. Ото так гостинність! Від думок і самій стало соромно, 
-Звичайно краще  перестрахуватися. Навіщо нам неприємності.
За вікном ніч… ні зірок, ні місяця.  Їм не завада, відчути те, чого не мали декілька років. Уста солодкі… міцніє пристрасть у поцілунках. Від кохання п*яніли, в судинах закипала кров . Вона ж  розпашілася,  подібна  розквітлій квітці, тихо  благала,- Ну  досить, досить…
   Ранок…Андрій міцно спав. Вона  напів оголена,  проснувшись, поглинута думками про життя - От хризантеми, напевно їм завдячити, що маю того, хто до душі, від кого почуваюся щасливою.
Вмить спохватилася, а часом…ой хоча би без наслідків!
Дивилася на нього… а він такий жаданий, мужній і привітний солодко спав. Все ж   у душі,  подумки себе картала – Про наслідки обоє не подумали. Що ж буде далі?
 Осінній ранок… сніданок,  розмова, жарти.
Згодом прощання… від обійстя від*їхало авто. А в  її голові цілий жмуток думок, яких наразі  важко  позбутися.  Все ж  прибирання після гостя,  відволікло. Згодом  поспішила в магазин квітів.
  Минуло два тижні…вона  й не думала, що все так швидко вирішиться. Вечірнє спілкування по телефону -  ніби по графіку. Та раптом звук сигналу авто,
-Ти  десь їдеш?
-Та ні, приїхав ! Знаю ти вдома – у вікно поглянь!
-Оце так сюрприз! Ну, як метеор! Такий же спритний, як і  в школі,- буркнула про себе.
 На ранок… за вікном біліло. Олена намагалася  тихенько встати з ліжка, підхопивши одяг, зникла в кімнаті.
Поки одягалася, він уже одягнений стояв біля вікна,
-Оленко! Доброго ранку! Віники маєш?Я піду сніг змету зі стежки та з авто. Доки немає повітряної тривоги, будемо їхати. Збирай речі,  валізи  в багажник поставимо а сумку  на заднє сидіння.
-Так- так! Я збираю! Тільки давай щось перекусимо.
Авто виїхало на трасу, набирало швидкість. На задньому сидінні сиділа Олена, вкотре роздивлялася на руці каблучку для заручин. Її таємне блищання раз –у -  раз привертало увагу. Перед очима його ніжний погляд,  у очах благання, відразу й  запитання, -Ти підеш за мене?
Сполохана, відчувала гучне серцебиття, несміло відповіла, -Так! – 	
То ніби відбувалося уві сні. Позаду незабутній вечір…  а вона наче знову бачить перед собою його погляд сяючих очей.  Душа радіє, як у мирні, весняні дні. Серце наповнене натхненням, радістю і щастям. Всі сумніви відлетіли вдалечінь,  дасть Бог війна закінчиться, попереду нове життя. 
Андрій порушив мовчання,
-Ти чого задумалася?  Не хвилюйся…  по дорозі  в село заїдемо, думаю твої батьки будуть раді  нас бачити. Пару годин погостюємо, а там і додому. Не забивай голову думками, все буде добре!
  На згоду кліпнула очима… поряд з нею сумка з букетом білих хризантем. Ніжно  торкнулася пальцями  голівки  квітки - 
 – Мої  квіти… мої  ніжні хризантеми.  Мої квіти  - вісники доброти, любові  й  кохання,  з вами я віднайшла долю.
                                                                                  Листопад 2022р

ID:  967131
ТИП: Поезія
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Ліричний
ВИД ТВОРУ: Вірш
ТЕМАТИКА: Філософська лірика
дата надходження: 01.12.2022 14:33:58
© дата внесення змiн: 01.12.2022 19:01:56
автор: Ніна Незламна

Мені подобається 19 голоса(ів)

Вкажіть причину вашої скарги



back Попередній твір     Наступний твір forward
author   Перейти на сторінку автора
edit   Редагувати trash   Видалити    print Роздрукувати


 

В Обране додали: Н-А-Д-І-Я, tatapoli, Любов Іванова, Lana P., ТАИСИЯ, Міла Перлина, Ірин Ка, Закохана в море, Світлая (Світлана Пирогова), Катерина Собова, Маг Грінчук, Наталі Косенко - Пурик, Білоозерянська Чайка, Родвін
Прочитаний усіма відвідувачами (623)
В тому числі авторами сайту (37) показати авторів
Середня оцінка поета: 5.00 Середня оцінка читача: 5.00
Додавати коментарі можуть тільки зареєстровані користувачі..
Сторінки (2):    назад [ 1 ] [ 2 ] вперед




КОМЕНТАРІ

Романьков, 11.03.2023 - 13:18
Інколи і життя буква чарівним у маленьких та великих радощах.Гарно, трохи сумно, але краси та любові війна не змиінить
 
Ніна Незламна відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Ваша правда,щиро дякую! give_rose
 
Міла Перлина, 23.01.2023 - 14:00
16 give_rose із задоволенням прочитала 39
 
Ніна Незламна відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Щиро дякую, Мілочко! give_rose
 
16 Ваші твори, пані Ніно, завжди такі теплі, щирі та людяні, що хочеться, щоб вони не закінчувалися 23 23 23
 
Ніна Незламна відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дуже приємно,дякую за теплі слова, за підтримку! give_rose
 
tatapoli, 02.01.2023 - 21:36
12
Безперечно,чудовий твір про кохання! give_rose Браво!
22 wink 22 apple sp ft writer cup mr 021 019 icon_flower
 
Ніна Незламна відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дуже приємно,що читаєте мої твори. Щиро Вам вдячна!Успіхів Вам в натхнення! give_rose
 
ТАИСИЯ, 17.12.2022 - 18:42
Ниночка! Я рада, что не пропустила прекрасную судьбу влюблённой пары!

Так пусть в честь них звучат ФАНФАРЫ!!! 019 39 39 friends friends 19 19 19
 
Ніна Незламна відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Большущее спасибо, Таичка! Я очень рада, что заходите в гости! Удачи Вам и вдохновения! give_rose
 
Іван Мотрюк, 14.12.2022 - 09:27
12 супер,як завжди неперевершено hi give_rose
 
Ніна Незламна відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Щиро Вам вдячна! give_rose
 
Віктор Варварич, 10.12.2022 - 05:23
12 Чудово! 16 22 give_rose hi
 
Ніна Незламна відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Щиро Вам вдячна! give_rose
 
Ірин Ка, 06.12.2022 - 17:09
Ваші оповідання повертають віру в добро та дива…
Дякую! 12 12 12 16
 
Ніна Незламна відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дуже приємно!Щиро Вам вдячна! give_rose
 
Сара Ґоллард, 06.12.2022 - 08:58
Неймовірно! Ваша проза вражає. Натхнення авторці. wink
 
Ніна Незламна відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дуже приємно. Щиро дякую! give_rose
 
Тетяна Білогай, 06.12.2022 - 08:50
Пречудовий твір! give_rose 12
Вразило до глибини.
12 12 12
Ще й квіти зробили символом. 23
 
Ніна Незламна відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Щиро Вам вдячна! give_rose
 
Любов Іванова, 05.12.2022 - 11:55
Ніночко, Ваші прози - це щось надзвичайне. Заховлюють з першого рядочка і тримають до розв"язки. Дякую за насолоду читати таку красу. sp sp ft ft 021 021 021 icon_flower icon_flower icon_flower cup cup
 
Ніна Незламна відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Сердечно дякую за теплі слова!Успіхів Вам і натхнення! give_rose
 
Родвін, 05.12.2022 - 05:36
У кожного своя дорога до щастя

23 23 23 23 23      
icon_flower  
 
Ніна Незламна відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дуже дякую! Ви праві...інколи довга дорога й непередбачена! give_rose
 
Lesya Lesya, 04.12.2022 - 22:24
Дякую за гарний твір! friends
 
Ніна Незламна відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Щиро Вакм вдячна! give_rose
 
Рунельо Вахейко, 04.12.2022 - 12:20
12 hi give_rose
Колись їздили на бал хризантем до нашого Криму...
Слава Україні!
 
Ніна Незламна відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Героям слава!Щиро дякую! give_rose
 
Квітка)), 03.12.2022 - 20:28
Цікаво Вас читати 16
 
Ніна Незламна відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Щиро Вам вдячна! give_rose
 

Сторінки (2):    назад [ 1 ] [ 2 ] вперед
ДО ВУС синоніми
Синонім до слова:  аврора
Маргіз: - Мигавиця, кольорова мигавиця
Синонім до слова:  аврора
Юхниця Євген: - смолоскиподення
Синонім до слова:  аврора
Ніжинський: - пробудниця-зоряниця
Синонім до слова:  метал
Enol: - ну що - нічого?
Знайти несловникові синоніми до слова:  метал
Enol: - той, що музичний жанр
Знайти несловникові синоніми до слова:  аврора
Enol: - та, що іонізоване сяйво
Синонім до слова:  Бабине літо
Маргіз: - Осіннє танго
Синонім до слова:  Вірний
Маргіз: - Вірний - однолюб
Синонім до слова:  гарна (не із словників)
Маргіз: - осяйна
Знайти несловникові синоніми до слова:  Вичитка
Юхниця Євген: -
Знайти несловникові синоніми до слова:  Мобілізація
Юхниця Євген: -
Знайти несловникові синоніми до слова:  Рахманий
Mattias Genri: -
Синонім до слова:  гарна (не із словників)
Mattias Genri: - sliczna...
Синонім до слова:  видих
Наталя Хаммоуда: - Відди́х, зди́х.
Синонім до слова:  Вірний
Eyfiya: - Непохитний
Синонім до слова:  Вірний
levile: - Незрадливий Вірний
Знайти несловникові синоніми до слова:  Верлібр
Андрій Ключ: - Танцпро – танцююча проза
Синонім до слова:  Церата
Олекса Терен: - Обрус.
Знайти несловникові синоніми до слова:  видих
Enol: -
Синонім до слова:  гарна (не із словників)
Микола Холодов: - Кльова, Класна, Красна.
Синонім до слова:  Церата
Neteka: - Вощонка
Синонім до слова:  Церата
dashavsky: - Клейонка.
Знайти несловникові синоніми до слова:  Церата
Юхниця Євген: -
Синонім до слова:  гарна (не із словників)
Neteka: - Писана
Синонім до слова:  Прибулець
dashavsky: - Пришилепинець.
x
Нові твори
Обрати твори за період: