***
...Намагалася дихати глибоко, аби захопити якомога більше кисню. Вже кілька тижнів почувалася рибою, яку викинуло на берег зі звичних, комфортних умов життя. Вночі не спала, взагалі - сухий подразливий кашель, злавалось, розірве груди на дрібні оштипки. Але, слава Богу настав ранок (Господи, ще один ранок!), збагачений надією... і киснем.
Холодні рятівні струмені вдаряли в ніс, чоло над маскою теж стало холодне чи то від кисню, чи то від задубілих думок. Невже ці холодні струмені - усе, що залишилось?
Вчора був обхід лікарів. Спитали про самопочуття, чи краще після кількатижневого лікування...
Але, Господи, яке краще? Останні тижні почувалась не людиною, а білкою, яка втрапила в гігантське колесо, яке не можливо ні зупинити, ні вирватися з його монотонного руху.
Так і сказала - не краще, навіть трохи гірше.
В очах ескулапів промайнула тінь, навіть не співчуття, а якоїсь розгубленості:.
- Ви ж розумієте, цей вірус ще не до кінця вивчений. Кожен організм реагує по-своєму...
Ніби сама цього не знає. Ніби не бачить, що тіло намагається побороти хворобу, але далі "намагається" справа не йде.
Ночами у грудях наче хто вогонь розводить чи настромлює легені на гігантські шприци. Не спить. Не спить вже багато ночей, хворобливо виловлюючи за вікнами перші шерехи нового дня. Може він принесе полегшу? Може якраз нині все скінчиться і можна буде вдихнути на повні груди, не ловлячи себе на думці, що дихаєш? Бо дихання - це природна властивість організму, і як добре просто дихати, дихати, дихати...
Але зараз хіба мріяти про ту мить бездумного дихання. Поки що кожний вдих - це колючий вузол на канаті життя, який з усієї моці розгойдують одурілі вітри, що вирвались на волю з сухої бамбукової коробки світу. Хтось не всокотив, чи то Бог так схотів, аби дар дихання набув нового змісту, іншого розуміння і забарвлення. Аби люди зрівнялися в цій можливості дихати і стали під одну лінійку, де Янголи не пантрують обраних, бо обраних нема. Є тільки холодні потоки рятівного кисню, які дають останню можливість втриматися на цій скаженій коронований гойдалці світу...
Навіть з важкою недугою Поет залишається Поетом. Художньо описано відчуття хворого, симптоми хвороби. Треба в медичних підручниках для студентів наводити цей текст.
Тяжко - важко, Лесю, але треба це пройти, пережити. Ми родиною у легшій формі перенеслм. Будь здорова! 
здоров'ячка Вам! 
