Я йду від неба, що блакиттю сяє
У сірість, що на мене натискає...
Не буду сумувати, ні, не треба,
Бо хтось немов розворушив все небо
І де іду, там замість хмар - хмаринки,
Мов посмішка ласкавої дитинки!
І небо стало біле і блакитне!
Було сурове, а тепер привітне!
Впадати в відчай, раджу вам, не треба,
Бо після кари прийде радість з неба!
