|
/Ода двоюрідній сестрі чоловіка /
Хатки, хатки … Височать у ряд
А поміж них квітучі вишні,
Корови йдуть, наче на парад,
В поле де квіти й трави пишні.
Гелгочуть гуси в огорожі,
Попід сараєм півень співав,
Біленька хата, квітнуть рожі,
Яскравий ранок, справжні дива.
Рідне село Кармелюково,
Ти там блукала босонога,
Квіти стрічали веселково,
Твоє дитинство, але ж дорога,
Здавалась надто вже колюча,
Сім`я велика, все нестатки,
В роботі білкою матуся,
Привити рада всі задатки.
Хтось їсть цукерки, слина тече,
Мабуть смачненькі, рубля б хто дав,
Пішла б купила. Жага пече,
Нехай би хто, хоч пообіцяв.
Нікому й діла, й часу нема,
Звернуть уваги все не хочуть,
Давить образа, немов німа,
В кутку сховалась, сльозу зніма.
Без тата сумно, вітчим мовчить,
Часто дідусь й бабця сварливі,
Чи хто обійме? Рве душу, гнітить,
Й матуся надто, так журливі.
А коли літо, де гуляти?
Побіжить в поле, на долину,
І поринає поміж трав, квітів,
Чи й цю шукатимуть дитину,
Всміхалась бджілкам у суцвітті.
А якщо осінь, ще й плаксива,
То зовсім кепсько, де подітись?
До того й часто хвороблива,
Тож має з цим, усім змиритись.
За вікном хуга, у хатині,
Побачить сніг ,як пролітає,
Жаль чобітків нема дитині,
Грошей катма, бабця вмовляє.
На піч залізе, мов кошеня,
В руках картопля, ще тепленька,
Ледь - ледь зігрілась, довга зима,
Здолає сон, йому раденька.
Дорога в школу…у містечко,
Мов промінь сонця, є надія,
О, як же добре й недалечко!
Село покинуть… жила мрія!
Ті сірі стіни в інтернаті,
Стискали горло, десь би втекти,
В тітки б нехай, в маленькій хаті,
Думками, там, прихисток знайти!
За вікном осінь, крижаний дощ,
В чобітках рваних… у калюжу,
На мить вступила, поможе хто?
Зігріє тіло, серце й душу?
Дитя ж, ще зовсім, шкода тітці,
Знайомі двері, чай пахучий,
Раділа ковдрі, сухій хустці,
Прогнала холод, аж пекучий.
Час мов рікою, спливав швидко,
Ось вже і школа, за плечима,
Розквітла квітка ясноока,
А в селі сестри й одна мама.
Ні, ні, є плани, йти навчатись,
А що то доля? Може підкаже?
Треба із злиднів вибиратись,
Як все зробити? Та й заплаче.
Бур`ян по стежці… таке життя,
І небо в хмарах, де розрада?
Іти сміливо у майбуття,
До праці йде, доволі рада!
В друкарні важко, довгі ночі,
Очі злипались, нема втіхи,
В село дорога, коли й в тітки,
Тож відпочити треба трішки.
Весна несла усім кохання,
Неоминула й її доля,
В душі плекала сподівання,
Мабуть на все, є Божа воля.
Повела доля в казковий край,
Вечірні зорі, спів пташиний,
Уста солодкі, попала в рай,
Пила нектар той, чудодійний.
Уповні місяць, зорі в небесах,
Мов ворожили, ясні очі,
І п `янка пристрасть, злет на крилах,
Про їх кохання знали ночі.
А час летів. Родилась доня,
У сім’ї радість, жаль затісно,
Й грошей нема, важке щодення
Свій би куток, мати завчасно.
Клали копійку до копійки,
І економили, як можна,
Було й здавали пусті пляшки,
От жити б краще - не жебраки ж.
Ті дев`яності не забути,
Пусті прилавки, розчарування,
Десь би ковбаски, шмат добути,
Хоча б для доні… сподівання.
Часи важкі, йдуть у небуття,
Має надію - краще життя.
Не той характер - руки скласти,
Не впаде з неба манна каша,
Зусиль потрібно, всіх докласти,
Й вихід знайти, не піде ж красти!
Вдалось зібратись, план на далі,
Окрім роботи, на Польщу путь,
Чи хтось розділить ті печалі?
Серденько рветься, надії мруть.
І чоловік, не із багатих,
Батьки старенькі, живуть в селі,
Думок багато та й крилатих,
На душі кепсько, бракує слів.
Доля керує, росте доня,..
Їй колискову співав тато,
Вона ж у Польщі, того варте,
Заробить гроші, буде свято!
Дав Бог терпіння, склали гроші,
Частину хати, вдалось купить,
Допомогли люди хороші,
Позику дали, щаслива мить,
Сидіть не стала, спішить треба.
І по всіх кинулась базарах
Йшла в спекулянтки, брала злоба,
Та вихід є ! Хоч долав і страх!
Свята Різдвяні, пройма холод,
І поруч донька, та замерзли,
Вдвох веселіш, інше все дарма,
На продаж яблука привЕзли.
Напівголодні, Київ, Москва,
Коли б вдалось побачить світу?
Повіддавати ж борги треба,
І це зробили, мали втіху.
Радо, як птаха, гніздечко в`є,
Новенькі меблі, газ у домі,
Розчарування, вмить розів`є,
Знов ясні мрії, вдячність долі.
Весна – красна… Радісно в домі,
На руках син, тепер у неї,
Щасливий батько, сяють очі,
Подарував їй орхідеї.
Та чи довгеньким, щастя було?
Зростали діти, таїла тінь,
В душі страждання, не до сміху,
До чоловіка прив`язла лінь.
А часом поряд і чарчина,
Як зупинити весь цей безлад?
Бідкались діти й вся родина,
Для всіх який, він подасть приклад?
Мов куштувала гірке вино,
Терпіла, бідкалась на долю,
Як місяць гляне в її вікно,
Вкотре сльозам давала волю.
На ранок сонце яснооке,
Протягне промінь до обличчя,
Зніме сумління гірке й липке,
Вже й усміхнулась молодиця.
Любити вміла і кохати,
Адже так вірила у щастя,
Здатна цінити і прощати,
Біль побороти, знала вдасться.
Вже й діточки попідростали,
Чарівна доня, смілий хлопчик,
Помічники для неї стали,
Милі, мов сонячний промінчик!
Скільки води, стекло у річці,
Скільки й всього мала по житті,
Тож є й порадниця сестричці,
Нема кому, помогти в скруті.
Сама ж іде, знову навчатись,
Щоб працювати на залізниці,
Достатньо й досвіду набиратись,
Тож керувати - не дрібниці!
Вміло рішала всі питання,
Тягар важкий, але справлялась,
І на роботі все зарання,
Й простого люду не цуралась.
Сивину в коси заплітала,
Здавалось й краще так жилося,
На рушнику дітей вітала,
Хоча й не завжди все моглося.
В селі хатина похилилась,
Пішла матуся у інший світ,
Напевно й трохи притомилась,
Таке життя й хворий чоловік.
Похмурий ранок, пташка на вікні,
Біда підкралась, біль незваний,
Тисне у грудях, всі темні дні,
Нині одна, пішов коханий.
Серед зими, теж дощ буває,
На склі лишає, він краплини,
Журба і сум серденько крає,
І по щоках зітре сльозини.
І часто сяде, біля вікна,
Згадає ждав, смажив картоплю,
Від діточок, чекає дзвінка,
Вкотре поскаржиться на долю.
Життя прожить, не завжди легко,
Сама себе, було вмовляла,
Полинні сльози, на жаль, часто,
Доля терпка - таку й сприймала.
Час не спинить, вже білі коси,
Ледь приховає та й всміхнеться,
Ранком стріча, сріблясті роси,
Й яскраве сонце, так й живеться.
По хаті галас, всі зібрались,
На душі радість, б`є джерельце
То онучата, в жмурки грались,
На серці тепло, має щастя!
20.07.2019р
Фото село Кармелюково
ID:
843251
ТИП: Поезія
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Ліричний
ВИД ТВОРУ: Вірш
ТЕМАТИКА: Філософська лірика
дата надходження: 27.07.2019 11:53:25
© дата внесення змiн: 06.09.2024 05:28:19
автор: Ніна Незламна
Вкажіть причину вашої скарги
|
