Цілу ніч стара не спить, то ж все діда чатує,
Вже напивсь, ото до біса, чи то він жартує,
І бурчить,- Я королем був,всі мене любили
Ой, напевно з розуму зійшов, немає сили.-
І кричить-"Кохаю", весь час, »Любіть», каже» Любіть»
Ой боюся, мене доведете, прошу не зліть!
Підійти баба боїться, десь потягне руки,
Тож мені, навіщо біда, йому такі ж муки,
Вже й ганчірку на голову, із оцтом поклала,
Аж сльозину проковтнула, - Я ж тебе кохала.
В нього очі, як у вампіра, вже три дні поспіль,
Воно все, таки й нічого, але мокра постіль,
Що ж це буде, зажурилась, мочиться під себе,
Як же я, сонце, любенький проживу без тебе?
Ні,- сказала, сама собі,- Треба щось робити,
Що це дасть, ридаю поруч, досить голосити!
За вікном весна надворі, одягла жупана,
За три ночі, геть, зморена, пішла наче п`яна,
Під черешнею, близенько, взялася копати,
Дід очунявся і швидко, визирає з хати.
Така справа, через вікно, мов боїться вийти,
Це ж не знать, навіщо риє ? Треба все осмислить,
На лопаті гойдається, ледь видно із ями,
- Тебе я, бісову душу, поверну до тями.
У вікні старого вздріла і до хати швидко,
Чи то він, чи хтось інший, жаль, так погано видко,
Зчервоніла, наче рак, бачить, а він у ліжку,
Догори очі закатав… тримавсь за рядюжку.
Їй здалося, шаленіє, дригає ногами,
Став ричать, як той злющий тигр, я ж кохав ночами,
Лиш одну тебе, тепер мені риєш могилу?
Що радієш, що я оце нині втратив силу?
Пригадай, як ти хворіла…. я ж мив, тобі ніжки,
Пригощав у ліжку бульйоном.. то ж чекай трішки,
Ти згадай, як смакувала й мене цілувала,
Іще милим й коханим, всю нічку називала,
Бабця хитро зазирнула, махнула рукою,
Одна думка, каже друге, - Та біс із тобою!
І погналась під черешню, дід видить, знов риє,
Ледь - ледь дибає ногами, в ліжку мати криє,
Дві руки поклав на груди, ой пече зараза,
Тож горілки нема вдома, хоча б була брага.
Мать помру, коли не вип`ю? Думки, наче оси,
Пред очима усі друзі , із флоту матроси,
До подушки нахилився, відчув, мов болото,
Вмить раптово, щось сіяє, схожеє, на злато.
У вухах гуде і дзижчить, то заграє скрипка,
То вовчисько поряд виє, то сусіда пика,
Ой до чого ж я дожився, здалось сам злякався,
До вікна, вже сів, дививсь … навіщо набрався?
Скрип дверима, вже старенька, мило посміхалась,
От намучилась, досить, дякувати добралась!
Приховала наче й мілко та вийшло глибоко,
Ти давай, вже піднімайся, чуєш лежебоко.
Із – за пазухи тягнула, глянула у очі
Дід принишк, а, як угледів, скам`янів, у шоці!
Повну пляшку горілки, поставила на столі,
До стільця, наче упала, - Ну, як там королі?
Що сходив, до предків у гості, он похмелися,
Одягай сорочку чисту, давай поголися,
Це ж на смерть приготувала, вже яма готова,
В діда очі, аж на лобі, - Що ти чорноброва!
Оце тільки полікуюсь, більш не буду пити
Чесно, люба, присягаюсь! Будем добре жити!
22.03.2019р
ID:
830387
ТИП: Поезія
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Ліричний
ВИД ТВОРУ: Вірш
ТЕМАТИКА: Філософська лірика
дата надходження: 25.03.2019 14:11:41
© дата внесення змiн: 14.09.2024 10:18:12
автор: Ніна Незламна
Вкажіть причину вашої скарги
|
