Коли зникають снігові одежі,
Мовчать заплакані лютневі дні.
В душі чомусь границі є і межі,
Які не перейти ніколи! Ні ?!
Хоча й благає повернутись серце,
І дзвін весни доноситься тобі.
Та все приправлено, мов чилі-перцем,
І ти з пекельним смутком в боротьбі.
Думки течуть струмками в ніч безсоння.
Хіба горітиме вода вогнем?
Годинника знов цокіт монотонний.
Чи зможеш завтра жити без дилем?
мені чомусь згадалось ...
моє ти щастя чи моя дилема?
для мене всесвіт? може, лиш проблема?
я думати про це вже перестав,
в тобі усе життя нове завжди шукав ....
....
я мабуть сумувати перестав