Нормальним бути, справді, важко.
Подати руку - це ж так тяжко!
Притримать двері, щось подати,
Ще й за проїзд передавати!
Нечувано! Яка нахабність!
Дати дорогу - чи й не радість,
Зібрать розсипане дідусю
Чи дати сісти тій бабусі.
Чи ж не у моді рівноправність?
Хіба я кому винен? Наглість!
Вона мені чужа. Й він теж.
Часи міжособистих меж
Прийшли разом із техпрогресом
Й тяжким інформаційним пресом.
Маєш встигати, ніде дітись.
Чи, може, хочеш пожалітись?
Щоб хтось підтримав, підбадьорив,
Та хоч би й тепло загово́рив?
Спитав би: "Справи в тебе гарно?"
Та треба ж як і всі: "нормально".
Аж якось трапиться, наприклад,
Боляче впаде́ш й покликать
Нема кого на допомогу.
Раптом хтось: "Пошкодив ногу?"
І без прохань цей "хтось" поможе.
Та ні, це вигадка, а може
На сотню звичних перехожих
Трапляються кілька хороших?
Їм доброзичливість легальна,
Бувають в світі ненормальні!
